Обрати сторінку

КАФЕДРА АНАЛІТИЧНОЇ ХІМІЇ І ХІМІЧНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ ХАРЧОВИХ ДОБАВОК ТА КОСМЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ

НАВЧАЛЬНІ ДИСЦИПЛІНИ КАФЕДРИ

АНАЛІТИЧНА ХІМІЯ: ХІМІЧНІ ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ

Аналітична хімія – наука про методи ідентифікації і визначення відносних кількостей одного або декількох компонентів у пробі досліджуваної речовини. Процес ідентифікації речовин називається якісним аналізом, визначення кількісного складу речовини є предметом кількісного аналізу. Аналітична хімія має важливе наукове і практичне значення. Майже всі основні хімічні закони були відкриті за допомогою методів аналітичної хімії. Відкриття цілого ряду елементів періодичної системи, визначення складу різноманітних матеріалів і виробів стало можливим завдяки застосуванню точних методів аналітичної хімії.

Жодне сучасне хімічне дослідження, будь це синтез нових речовин, розробка нової технологічної схеми, інтенсифікація виробництва або підвищення якості продукції не може обійтися без застосування методів аналітичної хімії. Немає такої галузі, у якій не використовувався б у тій або іншій мірі контроль вихідної сировини і кінцевої продукції.

Слід відмітити, що сучасна аналітична хімія характеризується багатьма змінами: розширюється арсенал методів аналізу, запроваджується автоматизація і математизація аналізу, розробляються заходи і засоби локального, дистанційного і безперервного аналізу, з’являються нові можливості для підвищення чутливості, точності та експресності аналізу, постійно розширюється коло досліджуваних об’єктів. Широко використовуються комп’ютери, лазери, з’явилися лабораторні роботи, знач­но підвищилась роль аналітичного контролю, особливо об’єктів навколишнього середовища. Основою нових досягнень, безсумнівно, є накопичені знання, досвід і теоретичні напрацювання багатьох хіміків-аналітиків. Майбутній інженер-хімік-технолог з будь-якої спеціалізації має добре опанувати основи найпоширених інструментальних методів аналізу. Фундаментальні знання і практичні навички дозволять майбутнім фахівцям швидко адаптуватись до змін при проваджені новітніх методів аналізу на сучасних виробництвах і науково-дослідних лабораторіях.

В теперішній час на кафедрі вивчаються методи хімчного і інструментального аналізу, які найбільш розповсюджені і мають найбільше практичне значення, а саме: титриметричні методи, пряма потенціометрія, потенціометричное титрування, спектрофотометрія, фотоколориметрія, полярографія та амперметричне титрування. Вивчаються також основи хроматографічного аналізу, який є найбільш універсальним серед методів розділення та визначення сумішей.

Література

  1. Тулюпа Ф.М., ПанченкоІ.С. Аналітична хімія. – Дніпропетровськ: ВПК УДХТУ, 2002. – 657 с.
  2. Васильев В.П. Аналитическая химия. – М.: Высш. шк., 1989. – Кн.1. – 320 с. – Кн.2. – 384 с.
  3. Алексеев А.Н. Количественный анализ. – М., 1972.
  4. Крешков А.П. Основы аналитической химии. – М.: Химия, 1970. – Ч.1,2,3.
  5. Пилипенко А.К., Пятницкий Ю.В. Аналитическая химия. – М.: Химия, 1990. – Т.1. – 480 с. – Т.2. – 460 с.
  6. Скуг Д., Уэст Д. Основы аналитической химии. – М.: Мир, 1979. – Т.1. – 480 с. – Т.2. – 438 с.
  7. Ляликов Ю.С. Физико-химические методы анализа. – М.: Химия, 1977. – 488 с.
  8. Дорохова Е.Н., Прохорова Г.В. Аналитическая химия. Физико-химические методы анализа. – М.:Высш. шк., 1991.- 256 с.
  9. Основы аналитической химии / Под ред. акад. Ю.А. Золотова. – М.: Высш. шк., 2002. – Т.1. – 351 с. – Т.2 – 494 с.
  10. Основы аналитической химии. Задачи и вопросы / Под ред. акад. Ю.А. Золотова. – М.: Высш. шк., 2002. – 412 с.
  11. Физико-химические методы анализа. Практическое руководство / Под ред. В.Б. Алесковского. – Л.: Химия, 1988. – 375 с.
  12. Практикум по физико-химическим методам анализа / Под ред. О.М. Петрухина. – М.:Химия, 1987. – 248 с.
ХІМІЯ ТА ТЕХНОЛОГІЯ ХАРЧОВИХ ДОБАВОК

Мета навчальної дисципліни – надати студентам знання з таких питань, як класифікація основних типів харчових добавок, природних джерел їх добування, можливість одержання їх аналогів синтетичним або мікробіологічним методами, залежність фізико-хімічних і біологічних властивостей харчових добавок від структури їх молекул, а також основні шляхи практичного застосування харчових добавок.

Харчові добавки – це природні, ідентичні природнім або штучно синтезовані речовини, які додають у їжу як інгредієнт з технологічних міркувань: подовжити термін зберігання (консерванти), перетворити їжу в відношенні кольору, смаку (щоб зберегти і підвищити смак), текстури, консистинеції, зовнішнього вигляду. Звичайно до харчових добавок не відносять речовини, які підвищують харчову цінність продуктів харчування: вітаміни, мікроелементи, амінокислоти. Деякі добавки використовувались протягом століть, наприклад, для збереження їжі – оцет, сіль, або використання діоксиду сірки у в деяких винах. З появою оброблених харчових продуктів у другій половині 20-го століття було введено багато інших добавок, як природного, так і штучного походження. Станом на 2010 рік відомо більш 2800 найменувань харчових добавок. Широке використання харчових добавок потребувало розробки їх класифікації, створення технологій застосування і гігієнічної регламентації.

В Європейському Союзі для регулювання цих добавок, а також щоб інформувати споживачів, кожній добавці після схвалення присвоюється унікальний номер – Е-номер. Ця схема нумерації прийнята і видана Міжнародною Комісією Codex Alimentarius для найпоширеніших харчових добавок у Європі. В Україні перелік харчових добавок дозволених у харчових продуктах регулювався до 20 вересня 2015 року постановою КМУ від 4 січня 1999 року №12 «Про затвердження переліку харчових добавок, дозволених для використання у харчових продуктах».

Література

  1. Ластухін Ю.О. Харчові добавки. Е-коди. Будова. Одержання. Властивості. Навч. посібник / Ю. О. Ластухін – Львів, Центр Європи, 2009. – 836 с.
  2. Нечаев А.П., Кочеткова А.А., Зайцев А.Н. Пищевые добавки. – М.: Колос, Колос-Пресс, 2002. – 256 с.
  3. Булдаков А. Пищевые добавки. – СПб.: Vt, 1996. – 240 с.
  4. Сарафанова Л.А. Применение пищевых добавок. – СПб.: ГИОРД, 1999. – 80 с.
  5. Сарафанова Л. А. Пищевые добавки. Энциклопедия  / Л. А. Сарафанова – СПб., ГИОРД, 2004. – 808 с.

Перелік питань до дисципліни ХТХД

ХІМІЯ ТА ТЕХНОЛОГІЯ КОСМЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ

Хімія косметичних засобів (або косметична хімія) – це наука про будову та властивості речовин, що використовуються в косметичних засобах, про способи отримання косметичних засобів і про вплив цих засобів на шкіру, волосся та нігті людини. Зрозуміло, що до технології косметичних засобів відносяться знання про методи і способи промислового отрмання косметичних зачобів.

На сьогоднішній день основними косметичними продуктами є:

  • Косметичні розчини (лосьйони, парфумерна продукція);
  • Креми (живильні, зволожуючі та захисні креми для обличчя і тіла, молочко, олії, засоби проти засмаги, для засмаги та після неї);
  • Засоби для пілінгу (маски, скраби);
  • Дезодоруючі засоби (дезодоранти, антиперспіранти);
  • Засоби декоративної косметики (пудри, помади, тональні креми, туші, олівці, помади);
  • Засоби для зміни кольору волосся (фарби, освітлювачі, відтінкові засоби);
  • Косметичні засоби для нігтів (лаки, емалі, рідини для зняття лаку);
  • Засоби по догляду за волоссям (шампуні, бальзами, маски, ополіскувачі);
  • Піномиючі засоби (мила косметичні, піни для ванн, гелі для душу);
  • Засоби по догляду за ротовою порожниною (зубні пасти, порошки, еліксири).

Асоціація American Consumers підрахувала, що щодня ми використовуємо в середньому близько 10 косметичних засобів, які містять більше 100 хімічних компонентів. Зараз все більше споживачів задається питаннями: який відсоток хімії знаходиться в моїй косметиці і безпечна та чи інша косметика для мого організму? Чи не завдає її використання шкоди не тільки мені, а й навколишньому середовищу?

Дисципліна «Хімія та технологія косметичних засобів» безперервно розвивається разом з розвитком ринку косметичних засобів та розробки нових інгредієнтів. Вміння читати написи на етикетці косметичного засобу допоможе визначити, чи потрібен саме цей продукт, чи не є шкідливими інгредієнти, що ховаються у його складі і чи буде при використанні такого засобу саме той «мегаефект», що пообіцяв виробник.

Мета навчальної дисципліни: навчити студентів розробляти рецептурний склад косметичних засобів відповідно до їх форми та призначення; виконувати аналіз якості косметичних засобів за основними показникам нормативної документації; проводити органолептичне визначення якісних показників різних груп косметичних засобів; проводити кількісне визначення основних  активних компонентів косметичних засобів за допомогою хімічних та фізико-хімічних методів аналізу.

Література

  1. Вилламо, Х. Косметическая химия. — М.: Мир, 1990. – 285 с.
  2. Химия для косметической продукции / Под ред. Ованесяна П. Ю. — Красноярск: Марта, 2001. — 278 с.
  3. Проценко, Т.В. Косметическая химия. — Донецк: 2003. – 144 с.
  4. Косметическая химия: Косметика и космецевтика. — М.: Рипол Классик, 2005. – 200 с.
  5. Самуйлова, Л. И. Косметическая химия в 2 ч.: Часть 1: Ингредиенты / Л. И. Самуйлова, Т. А. Пучкова. — М.: Школа косметических химиков, 2005. — 386 с.
  6. Вшивков, А.А. Основы косметической химии. Екатеринбург: Изд-во Рос. гос. проф.-пед. ун-та, 2005.- 429 с.
  7. Пешук, Л.В. Технологія парфумерно-косметичних продуктів / Л.В. Пешук, Л.І. Бавіка, І.М. Демідов. – К.: 2007. – 320 с.
  8. Плесовских, В.А. Справочник. Физико-химические и теплофизические свойства веществ и материалов мыловарения и косметических производств / В.А. Плесовских, А.А. Безденежных. – М.: 2001. – 224 с.

Питання до дисципліни ХТКЗ

ОРГАНІЧНА ХІМІЯ ПРИРОДНИХ СПОЛУК

Органічна хімія природних сполук — розділ органічної хімії, що вивчає хімічні сполуки, які входять до складу живих організмів, природні шляхи їх перетворень і методи штучного отриманні. Як наука, хімія природних сполук виникла одночасно з органічною хімією. Необхідність виділити самостійну дисципліну, відокремити її від класичної органічної хімії, виникла після накопичення великої кількості даних, виділення і вивчення структури і властивостей хімічних речовин, виявлених в живих організмах.

Класична органічна хімія вивчає властивості сполук, що відносяться до певних класів, часто її визначають як хімію вуглеводнів та їх похідних. Природні органічні речовини відрізняються великою різноманітністю будови молекул і більшість з них несе кілька функціональних груп та має складну будову вуглецевого скелета. Тому хімію природних сполук характеризують як хімію поліфункціональних сполук. Те ж саме можна сказати і про хімічні реакції. Органічна хімія найчастіше має справу з реакціями, що зачіпають один реакційний центр в молекулі або один хімічний зв’язок. В реакціях, що відбуваються в живому організмі, беруть участь одночасно кілька реакційних центрів і можуть утворюватися або розриватися кілька хімічних зв’язків за одну стадію. Реакції біосинтезу відрізняються від реакцій лабораторного або промислового органічного синтезу також високою селективністю.

Теоретичний апарат хімії природних сполук повністю збігається з концепціями теоретичної органічної хімії. Результати, отримані при вивченні природних сполук, в свою чергу, збагачують теорію органічної хімії, стимулюють її розвиток. Виділення з природних матеріалів біологічно активних речовин, які можуть мати значну практичну цінність, ініціює вдосконалення методології класичного органічного аналізу. Експериментальні ж методи хімії природних сполук відрізняються від класичних. Це пов’язано з тим, що багато природних речовин є чутливими до незначного підвищення температури, відомі речовини, що мають короткий час життя навіть при кімнатній температурі. Також речовини можуть міститися в біоматеріалі в незначних кількостях, іноді це тисячні частки відсотка і менше. Тому необхідна переробка великих мас сировини, а виділені чисті речовини доводиться вивчати, використовуючи спеціальні методики для роботи з мікрокількостями. Труднощі представляє і розділення складних сумішей, які зазвичай одержуються на першому етапі переробки сировини.

В результаті вивчення дисципліни «Органічна хімія природних сполук» студенти отримають знання про методи якісного та кількісного визначення природних сполук в рослинній сировині, умови відбору проб та основні стадії пробопідготовки до аналізу природних об’єктів, про основні класи і властивості природних сполук.

Література

  1. Ластухін Ю.О. Хімія природних органічних сполук. –Львів: Інтелект-Захід, 2005.
  2. Кочетков Н.К., Торгов И.В., Ботвиник М.М. Химия природных соединений: углеводы, нуклеотиды, стероиды, белки. – М.: Химия, 1961. – 561 с.
  3. Племенков В.В. Введение в химию природных соединений. – Казань: ГУП «Марийский полиграфическо-издательский комбинат», 2001. – 376 с.
  4. Овчинников Ю.А. Биоорганическая химия. – М.: Просвещение, 1987. – 815с.

  Перелік питань до дисципліни ОХПС

ТОКСИКОЛОГІЧНА ХІМІЯ

Токсикологічна хімія – наука, що вивчає методи виділення токсичних речовин з  різноманітних об’єктів, а також методи виявлення і кількісного визначення цих речовин. Назва її походить від двох грецьких слів: toxikon – отрута  і   logus – вчення, тобто наука, яка вивчає властивості отруйних речовин і патологічні зміни в організмі, спричинені ними. Токсикологія вивчає також ефективні засоби лікування і профілактики отруєнь.

Історія виникнення токсикологічної хімії поринає коренями в систему судово-медичної токсикології, яка вивчає навмисні, випадкові та інші отруєння. З розвитком хімічної та фармацевтичної промисловості збільшилась кількість фармацевтичних препаратів і речовин, які використовуються в медицині та різних галузях народного господарства. Багато з цих речовин виявились токсичними. За певних умов ці речовини можуть бути причиною отруєнь. Деякі речовини, що виробляються хімічною промисловістю, можуть забруднювати навколишнє природне середовище і викликати отруєння. Джерелом отруєнь можуть бути також стічні води промислових підприємств, що забруднюють водойми, вода яких використовується населенням. Рідини, що використовуються в техніці і побуті, при невмілому користуванні ними також можуть бути причиною отруєнь.

Кількість токсичних речовин значно збільшується за рахунок широкого використання пестицидів (отрутохімікатів) для боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур. Деякі пестициди, якими обробляють рослини, накопичуються в овочах, фруктах та інших продуктах рослинного походження, що використовуються населенням для харчування. Окремі пестициди накопичуються в молоці і тканинах тварин, які живляться рослинами, обробленими цими речовинами. Пестициди, які змиваються з поверхні рослин дощовими водами, можуть потрапляти в грунт, а потім у водойми, водою з яких користується населення, і викликати отруєння. З 400 пестицидів, що використовуються в світі, 262 є різного ступеня мутагенними. Харчовим, водним, ґрунтовим шляхом в Україні і європейських країнах розповсюджується близько 7 інфекційних захворювань з 50 відомих. Внаслідок експлуатації  атомних електростанцій, що розміщені в Україні, близько третини території нашої держави забруднено радіонуклідами. Від радіації зазнають руйнувань не тількі людські організми, але й генетичний код людини. В середньому 45% токсичних речовин потрапляє в організм людини з продуктами харчування і 30% – з питною водою.

Отже, у зв’язку з хімізацією, традиційні об’єкти судово-токсикологічного аналізу доповнились новими об’єктами, до яких належать предмети домашнього вжитку, пестициди, технічні рідини, харчові добавки, косметичні засоби тощо. Тому зі збільшенням об’єктів дослідження і номенклатури досліджуваних сполук судова хімія дістала назву токсикологічної хімії. Цей термін найбільш повно та найкраще  відображує загальний зміст предмета.

Токсикологічна хімія має і профілактичний напрям. Висновки хіміків-токсикологів, гігієністів, фармакологів і спеціалістів інших галузей науки про високу токсичність окремих фармацевтичних препаратів і речовин, що застосовуються в народному господарстві, є підставою для постановки питання перед відповідними органами про зняття цих речовин з використання або про зміну умов зберігання і порядку відпуску їх населенню. Результати хіміко-токсикологічних і санітарно-гігієнічних досліджень повітря і стічних вод промислових підприємств, які містять токсичні речовини, використовуються органами санітарної охорони для порушення клопотання перед відповідними органами про необхідність будівництва або реконструкції очисних споруд. Користуючись методами токсикологічної хімії, встановлюють і контролюють гранично допустимі концентрації (ГДК) отруйних речовин у воді і повітрі. Використовують ці методи також для нормування залишкових кількостей пестицидів, важких металів та деяких інших токсичних речовин у продуктах харчування тощо.

Метою викладання навчальної дисципліни «Токсикологічна хімія» є підготовка інженерів-технологів для виробничо-технологічної діяльності, що передбачає знання сучасного стану, перспектив та основних напрямків розвитку хімічної, харчової та косметичної промисловості; формування у студентів теоретичних і практичних знань основних методів аналітичного контролю сучасного виробництва за токсикологічними показниками. Основними завданнями вивчення дисципліни «Токсикологічна хімія» є оволодіння знаннями про методи виділення, виявлення та визначення токсичних речовин, систему сучасного контролю якості виробництва та готової продукції за токсикологічними показниками.

Література

  1. Воронов С.А., Стецишин Ю.Б., Панченко Ю.В., Когут А.М. Токсикологія продуктів харчування: Підручник – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2014. – 556 с.
  2. Крамаренко В.П. Токсикологічна хімія: Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 423 с.
  3. Скурихин И.М., Нечаев А.П.. Все о пище с точки зрения химика: Справ. издание. – М.: Высш. шк., 1991. – 288 с.
  4. Пищевая химия / Нечаев А.П., Траутенберг С.Е., Кочеткова А.А. и др. / Под ред. А.П. Нечаева. – СПб.: ГИОРД, 2001. – 592 с.
  5. Пономарьов П.Х., Сирохман І.В. Безпека харчових продуктів та продовольчої сировини. Навчальний посібник. – К.: Лібра, 1999. – 272 с.
ОСНОВИ ХІМІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ІНЖЕНЕРІЇ
КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ ХАРЧОВИХ ДОБАВОК ТА КОСМЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ

Якість продукції – це сукупність властивостей, що зумовлюють її придатність задовольняти певні потреби відповідно до призначення. Контроль якості продукції є найважливішою функцією забезпечення і управління якістю. Для забезпечення конкурентоспроможності продукція повинна відповідати вимогам замовника або запитам споживачів. Ці вимоги зазвичай включаються в технічні умови або стандарти.

Технічний контроль якості продукції здійснюється на всіх стадіях життєвого циклу продукції. За стадіями виробничого процесу розрізняють вхідний контроль, призначений для перевірки якості сировини, мате-
ріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів до початку виробництва; проміжний або технологічний контроль, що виконується у ході технологічного процесу; приймальний контроль або контроль готової продукції.

Основними показниками або критеріями якості харчових добавок та косметичних засобів є органолептичні, фізико-хімічні, мікробіологічні показники, а також показники безпеки (токсикологічні). Харчові добавки відносяться до різних класів сполук і, отже, не можуть бути визначені одним методом. В аналізі харчових добавок використовується усе різноманіття аналітичних методів: від найпростіших до найскладніших. Важливою є також роль стандартів якості для парфумерно-косметичної продукції. Лабораторії проводять випробування на визначення кольору, запаху, консистенції, рН, вмісту вологи, піноутворення, патогенних мікроорганізмів, радіонуклідів та багатьох інших показників якості.

Мета навчальної дисципліни – надати студентам теоретичні і практичні знання з технічного контролю у виробництві хімічної та косметичної продукції, а саме основи контролю якості продукції, номенклатуру показників якості, етапи проведення досліджень,  відбір проб та їх підготовки до аналізу, методи і методики органолептичної, хімічної та фізико-хімічної оцінки якості, способи ідентифікації фальсифікацій продукції.

 

 Література

 Випробування і контроль якості продукції: Терміни та визначення. ДСТУ 3021-95. – К.: Держстандарт України, 1995. (Національний стандарт України).

  1. Попова Н.В. Контроль якості та безпечності продукції галузі – Київ, НУХТ, 2012. – 175 с.
  2. Скуратовская О.Д. Контроль качества продукции физико-химическими методами – М.: Дели принт, 2001. – 141 с.
  3. Вилкова С.А. Товароведение и экспертиза парфюмерно-косметических товаров. Учебник для вузов. – М.: Издательский дом «Деловая литература», 2000. – 286 с.
УСТАТКУВАННЯ ХІМІЧНИХ ВИРОБНИЦТВ

Метою викладання навчальної дисципліни є підготовка бакалавра для виробничо-технологічної діяльності, що передбачає знання сучасного стану, перспектив та основних напрямків розвитку обладнання харчової та косметичної промисловості; формування у студентів теоретичних і практичних знань по конструкції, розрахункам і практичному застосуванню основних типів обладнання. Для досягнення поставленої мети студенту необхідно оволодіти знаннями про конструкцію, технологічні розрахунки, принцип дії сучасного обладнання для виробництва харчових добавок і косметичних засобів.

Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні знати: основні проблеми науково-технічного розвитку техніки харчової та косметичної промисловості, основні напрямки прогресу у машинобудуванні; поняття, визначення, терміни харчової та косметичної технології, процесів отримання продукту, впливу технології на конструкцію апаратів; закони, теорії, правила, принципи, формули: закон збереження маси та енергії, принцип діючої сили, принцип оптимізації проведення процесу, алгоритми матеріальних розрахунків; класифікацію основного та допоміжного технологічного обладнання. спеціальне обладнання; характеристику фізико-хімічних основ процесів змішування, подрібнення, дифузії, екстракції, сорбції, розділення сумішей; схеми, устрій, технічні характеристики, будову  і принцип дії насосів, мішалок, центрифуг, фільтрів, гомогенізаторів, дробарок, сушарок, адсорберів. Недоліки і переваги відповідних конструкцій; методи, прийоми, способи, алгоритми складання матеріального та теплового балансу, теоретичні і методичні основи конструктивного, теплового, енергетичного, технологічного розрахунків устаткування.

Література

  1. Розрахунки обладнання підприємств переробної і харчової промисловості / За ред. Мирончук В.Г., Орлов Л.О., Українець А.І., Пушанко М.М. та ін. Навчальний посібник. – Вінниця: Нова книга, 2004. – 288 с.
  2. Козулин Н.А., Соколов В.Н., Шапиро А.Я. Примеры и задачи по курсу оборудования заводов химической промышленности. – Л.: Машиностроение, 1966. – 491 с.
  3. Лащинский А.А., Толчинский А.Р. Основы конструирования и расчета химической аппаратуры. – Л.: Машгиз, 1963. – 468 с.
  4. Обладнання підприємств переробної і харчової промисловості / І.С. Гулий, М.М. Пушанко, Л.О. Орлов та ін. / За ред. акад. Гулого І.С. – Вінниця: Нова книга, 2001. – 576 с.
  5. Курсове та дипломне проектування переробних харчових підприємств / За ред. Богомолов О.В., Гурський П.В., Богомолова В.П. Навчальний посібник.  – Харків: Еспада, 2005. – 429 с.
  6. Харламов С.В. Практикум по курсу «Расчет и конструирование машин и аппаратов пищевых производств». – Л.: Машиностроение, 1971. – 200 с.
  7. Соколов А.Я. Основы расчета и конструирования машин и аппаратов пищевой промышленности. – М.: Пищепром, 1960. – 742 с.
ХІМІЯ ПАР В ХАРЧОВІЙ І КОСМЕТИЧНІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ

Поверхнево-активні речовини (ПАР, сурфактанти, детергенти) – хімічні речовини, які знижують поверхневий натяг рідини, полегшуючи розтікання, у тому числі знижуючи поверхневий натяг на межі двох рідин. Це речовини, молекули або іони, які концентруються під дією молекулярних сил (адсорбуються) на поверхні розділу фаз і знижують поверхневу енергію. У вужчому значенні поверхнево-активними речовинами здебільшого називають речовини, що знижують поверхневий натяг на межі поділу: рідина (вода) – повітря (пара), рідина (вода) – рідина (масло), рідина – тверда поверхня.

Зазвичай молекули ПАР мають дифільну будову, тобто містять гідрофільні і гідрофобні групи. Гідрофільні забезпечують розчинність у воді, гідрофобні – в неполярних розчинниках. Відповідним чином вони розташовуються на поверхні розділу фаз. Їх основні фізико-хімічні, а звідси і технологічні властивості залежать від хімічної будови і співвідношення молекулярних мас гідрофільних і гідрофобних груп, За типом гідрофільних груп розрізняють іонні та неіонні поверхнево-активні речовини. Перші дисоціюють на іони, одні з яких поверхнево-активні, інші – ні. У залежності від знаку заряду поверхнево-активного іону їх ділять на аніонні, катіонні та амфотерні. Молекули неіонних ПАР не дисоціюють у розчині.

За допомогою ПАР можна регулювати властивості гетерогенних систем, якими є харчова сировина, напівпродукти і готові продукти. В даний час в багатьох країнах виробляють тисячі тонн харчових ПАР. Основні харчові ПАР – це похідні одноатомних і багатоатомних спиртів, моно- і дисахаридів, структурними компонентами яких є залишки кислот різної будови. Зазвичай ПАР, що застосовуються в харчовій промисловості, не є індивідуальними речовинами, це багатокомпонентні суміші. Назва препарату відповідає лише основному продукту. ПАР, як харчові добавки, знайшли застосування практично у всіх галузях харчової промисловості. Основне застосування ПАР в косметичних засобах полягає в їх використанні в якості активного компонента шампунів, де їх вміст може досягати десятків відсотків від загального обсягу. Також ПАР використовують в невеликих кількостях в зубній пасті, лосьйонах, тоніках та інших косметичних засобах.

Мета навчальної дисципліни – надати майбутнім бакалаврам теоретичні і практичні знання про властивості розчинів колоїдних поверхнево-активних речовин (ПАР) і мікрогетерогенних дисперсних систем та про зв’язок таких колоїдно-хімічних властивостей ПАР із задачами їх використання в харчовій і косметичній промисловості. Для досягнення поставленої мети студенту необхідно ознайомитись з основними типами харчових і косметичних ПАР, з їх колоїдно-хімічними властивостями в розчинах і на міжфазній межі дисперсних систем; опанувати технологічні функції ПАР в харчових системах і косметичних засобах; навчитись застосовувати методи досліджень фізичних і хімічних властивостей розчинів ПАР і дисперсних систем, що утворені за їх участю, а саме: суспензій, пін і емульсій.

В результаті вивчення дисциплін студент повинен знати основні типи харчових і косметичних ПАР, їх властивості в водних розчинах і на міжфазній межі дисперсних систем; поняття поверхневої активності і інактивності; закономірності явища адсорбції як причини поверхневої активності речовини; хімічні класифікації ПАР: по іоногенності, по молярній масі і по розчинності; концепцію гідрофільно-ліпофільного балансу;  механізми процесу міцелоутворення; структурно-фазові переходи в розчинах ПАР; солюбілізаційні властивості ПАР; технологічні функції емульгаторів в харчових системах і косметичних засобах.

Література

  1. Холмберг К. Поверхностно-активные вещества и полимеры в водных растворах / Пер. с англ.  – М.: БИНОМ. Лаборатория знаний, 2007. – 528 с.
  2. Фридрихсберг Д.А. Курс коллоидной химии: Учебник для вузов. – 3-е  изд. – СПб: Химия, 1995. – 400 с.
  3. Абрамзон А.А. Поверхностно-активные вещества: свойства и применение. — Л.: Химия, 1981. – 304 с.
  4. Плетнев М.Ю. Поверхностно-активные вещества и композиции. Справочник. – М.: 2004. – 470 с.
  5. Плетнев М.Ю. Косметико-гигиенические моющие средства. М.; Химия, 1990. – 272 с.
  6. Русанов А.И. Мицеллообразование в растворах поверхностно-активных веществ. — С.­-Петербург: Химия. — 1992. – 280 с.
  7.  Нечаев А.П., Кочеткова А.А., Зайцев А.Н. Пищевые добавки. – М.: Колос, Колос-Пресс, 2002. – 256 с.
ОСНОВИ ПРОЕКТУВАННЯ ХІМІЧНИХ ВИРОБНИЦТВ

Проект – це комплект розроблених документів, що дає юридичне право на фінансування всіх робіт, пов’язаних зі створенням нових або реконструкцією діючих об’єктів із забезпеченням високих техніко-економічних і екологічних показників, і дозволяє виконати всі монтажно-будівельні, випробувальні й пусконалагоджувальні роботи. Проект є також однією з найважливіших ланок науково-технічного прогресу, що зв’язує науку, сучасну техніку й технологію з виробництвом.

Для капітального будівництва й технічного переоснащення підприємств призначається проектно-кошторисна документація (ПКД), яка являє собою суму текстових і графічних матеріалів, які описують майбутнє підприємство в цілому і його складові частини зокрема. Образно кажучи, створенню підприємства в натурі передує його «будівництво на папері».

Метою викладання навчальної дисципліни «Основи проектування хімічних виробництв» є підготовка бакалавра для виробничо-технологічної діяльності, що передбачає знання сучасного стану, перспектив та основних напрямків розвитку хімічної промисловості; формування у студентів теоретичних і практичних знань основних принципів організації та технологічного проектування підприємств галузі.

Основними завданнями вивчення дисципліни «Основи проектування хімічних виробництв»  є оволодіння знаннями про сучасні методи проектування хімічних виробництв. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні знати основні проблеми науково-технічного розвитку хімічної промисловості, завдання і напрямки у проектуванні виробництва, систему і задачі проектних організацій; основи організаційного проектування підприємства; методи, способи і стадії проектування виробництва; поняття, визначення, терміни єдиної системи конструкторської документації; склад технічного і техноробочого проекту; основні етапи розробки технологічної схеми виробництва; принципи складання матеріального і теплового балансів, блок-схеми фізико-хімічних процесів; способи і методи механізації та автоматизації виробництва; поняття виробничої потужності та її зв¢язок з підприємством, яке проектується; апаратурне оформлення технологічного процесу; методи і принципи компонування основного та допоміжного обладнання виробництв та ін.

Література

  1. Михайленко В.Є., Ванін В.В. Інженерна та компютерна графіка. – К. – 2004. – 344 с.
  2. Анурьев  В.Н. Справочник конструктора машиностроителя в 3-х т. – М: Машиностроение, 1987. – 457 с.
  3. Авроров В.А. Инженерный анализ технологических процессов и технических систем пищевых производств.  – Пенза: ПГТА, 2004. – 248 с.
  4. Бергхаузер Т., Шлив П. Система автоматизированного проектирования AutoCAD: Справочник: Пер. с англ. – М.: Радио и связь, 1989. – 256 с.
МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ ОБ’ЄКТІВ ХІМІЧНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ

Розвиток світової хімічної промисловості останніми роками визначається в основному такими найважливішими впливовими аспектами:

  • неухильним підвищенням ролі хімічної науки й промисловості у сфері матеріального виробництва, що пов’язане зі зростаючими обсягами виробництва, безперервним розширенням асортименту продукції, створенням нових видів речовини й матеріалів, підвищенням вимог до якості й чистоти продуктів;
  • стійкими тенденціями зростання цін на енергетичні, матеріальні й інші природні ресурси, що є необхідними для різних виробничих процесів;
  • жорсткістю конкурентної боротьби на ринку товарів хімічної промисловості.

У цих непростих умовах першорядною умовою успішної роботи промислового підприємства може бути тільки постановка й розв’язання задачі зниження витрат (собівартості) продукції, що випускається. Для цього потрібна реалізація цілого комплексу заходів, найважливішими з яких є: застосування достатньо точних методів розрахунків хіміко-технологічних процесів, а також вибір оптимальних (найкращих у певному змісті) режимів їх функціонування.

Традиційні методи розрахунків хіміко-технологічних процесів, які базуються на використанні спрощених механізмів їх перебігу й тому вимагають уведення значних коефіцієнтів запасу, є в більшості випадків наближеними й зовсім не відповідають сучасним вимогам. Точні результати іноді можуть бути отримані у результаті досить складних і громіздких розрахунків, однак значно частіше їх одержання неможливе без застосування сучасної комп’ютерної техніки і спеціалізованих пакетів прикладних програм. Лише комп’ютерне моделювання як інструмент для розрахунків хіміко-технологічних процесів дає можливість урахувати найбільшу кількість факторів і явищ, що впливають на перебіг реальних процесів, і забезпечити високу точність передбачення їх поведінки у різноманітних умовах. У результаті коефіцієнти запасу можуть бути зведені до мінімуму, що є одним з істотних факторів економії матеріальних, енергетичних або інших ресурсів.

Для визначення оптимального режиму ведення технологічного процесу в хімічній технології традиційно використовується експеримент на існуючому устаткуванні. Якщо проведення експериментів є неможливим, то залишається спиратися на накопичений під час експлуатації досвід операторів-технологів. Часто для цих цілей створюються лабораторні (аналогічні, подібні, але більш дешеві) установки або технологічні лінії з подальшим виконанням комплексу дослідів на них. Однак такий підхід має недоліки, що є витратними за ресурсами і часом, а іноді й небезпечними. Точні розрахунки оптимального режиму перебігу технологічного процесу на основі математичних моделей і можливість їх оперативного коригування є ще одним важливим фактором підвищення ефективності виробництва.

Для розв’язання розглянутих вище задач, як ми бачимо, необхідні достовірні й надійні математичні моделі хіміко-технологічних процесів і широке застосування математичного моделювання. Сутність цієї методології полягає в заміні вихідного об’єкта його «образом» – математичною моделлю – і надалі у вивченні моделі за допомогою реалізованих на комп’ютерах обчислювально-логічних алгоритмів. Цей метод пізнання поєднує в собі переваги як теорії, так і експерименту. Робота не із самим об’єктом (явищем, процесом), а з його моделлю дає можливість безболісно, відносно швидко й без істотних витрат досліджувати його властивості й поведінку в будь-яких допустимих ситуаціях (переваги теорії). У той самий час обчислювальні (комп’ютерні, імітаційні) експерименти з моделями об’єктів дозволяють, спираючись на ефективність сучасних обчислювальних методів і технічних інструментів інформатики, докладно й глибоко вивчати об’єкти в обсязі, не доступному теоретичним підходам (переваги експерименту). Усе це є причиною того, що методологія математичного моделювання бурхливо розвивається, охоплюючи все нові сфери – від розроблення технічних систем і алгоритмів управління ними до аналізу найскладніших економічних і соціальних процесів.

Елементи математичного моделювання використовувалися із самого початку появи точних наук, і це не випадковість, що деякі методи обчислень називаються іменами таких корифеїв науки, як Ньютон й Ейлер, а слово «алгоритм» походить від імені середньовічного арабського вченого Аль-Хорезмі. Друге «народження» цієї методології припало на кінець 40-х – початок 50-х років XX століття й було зумовлене, принаймні, двома причинами. Перша з них – поява ЕОМ (комп’ютерів), які позбавили вчених величезної за обсягом рутинної обчислювальної роботи. Друга – виконання національних програм СРСР і США зі створення ракетно-ядерного щита, яке не могло бути реалізоване традиційними методами. Математичне моделювання виконало й це завдання: ядерні вибухи й польоти ракет і супутників були попередньо «здійснені» ЕОМ за допомогою математичних моделей і лише потім перетворені на практиці. Цей успіх багато в чому визначив подальший розвиток методології математичного моделювання, без застосування якої тепер у розвинених країнах жоден великомасштабний технологічний, екологічний або економічний проект серйозно не розглядається.

Технічні, екологічні, економічні й інші системи, які вивчаються сучасною наукою, найчастіше не піддаються дослідженню (у потрібній повноті й точності) звичайними методами. Прямий натурний експеримент над ними довгий, дорогий, часто або небезпечний, або, як правило, неможливий, оскільки багато із цих систем існують у «єдиному екземплярі». Ціна помилок і прорахунків у поводженні з ними неприпустимо висока. Тому математичне (ширше – інформаційне) моделювання стає неминучою складовою науково-технічного прогресу.

Прагнення до реалізації подібних складних завдань у хімічній промисловості привело до інтенсивного нагромадження знань на стику двох наук – кібернетики й науки про хімічну технологію. У зв’язку з необхідністю постановки й вирішення проблем хімічної технології з використанням методів і засобів кібернетики останніми роками виник новий науковий напрямок, що одержав назву хімічна кібернетика.

Розглядаючи питання ширше, можна відзначити, що елементи моделювання наявні майже в усіх видах творчої діяльності людей різних «спеціальностей» – дослідників і підприємців, політиків і воєначальників. Привнесення в ці сфери точного знання допомагає обмежити інтуїтивне умоглядне «моделювання», розширює поле застосувань раціональних методів. Звичайно ж математичне моделювання є ефективним лише при виконанні певних професійних вимог: чітке формулювання основних понять і припущень, аналіз адекватності використовуваних моделей, гарантована точність обчислювальних алгоритмів і т.д. Якщо ж говорити про моделювання систем за участі «людського фактора», тобто об’єктів, які тяжко формалізуються, то до цих вимог необхідно додати необхідність акуратного розмежування математичних і життєвих термінів (таких, що звучать однаково, але мають різний зміст), обережного застосування вже наявного математичного апарата до вивчення досліджуваних явищ і процесів (кращий шлях «від задачі до методу», а не навпаки) і багато іншого.

Таким чином, на підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що фахівець, який займається побудовою моделей і моделюванням, повинен мати чітке уявлення про сутність фізико-хімічних явищ, що відбуваються в об’єкті та вміти математично описувати процеси, що відбуваються в об’єкті, тобто  застосовувати методи моделювання.

Література

  1. Бондарь А. Г. Математическое моделирование в химической технологии. ‑ К.: Вища школа, 1973. – 280 с.
  2. Закгейм А. Ю. Введение в моделирование химико-технологических процессов. ‑ 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Химия, 1982. – 288 с.
  3. Гартман Т. Н. Основы компьютерного моделирования химико-технологических процессов: учеб. пособие для вузов / Т. Н. Гартман, Д. В. Клушин. – М.: ИКЦ «Академкнига», 2006. – 406 с.
  4. Кафаров В. В. Методы кибернетики в химии и хи-мической технологии. ‑ изд. 2-е. ‑ М.: Химия, 1971. – 379 с.
  5. Фрэнкс Р. Математическое моделирование в химической технологии. ‑ М.: Химия, 1971. – 272 с.
  6. Бояринов А. И. Методы оптимизации в химической технологии / А. И. Бояринов, В. В. Кафаров. ‑ изд. 2-е. М.: Химия, 1975. – 576 с.
ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Наукове дослідження – процес дослідження певного предмета або явища за допомогою наукових методів, яке має на меті встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей.

Поняття «наука» має кілька основних значень. По-перше, під наукою (грецьк. episteme, лат. scientia) ми розуміємо сферу людської діяльності, спрямовану на вироблення й теоретичну схематизацію об’єктивних знань про дійсність. У другому значенні наука виступає як результат цієї діяльності – система отриманих наукових знань. По-третє, термін «наука» вживається для позначення окремих галузей наукового знання. По-четверте, науку можна розглядати як галузь культури, що існувала не за всіх часів і не у всіх народів. У ході історичного розвитку наука перетворилася у продуктивну силу суспільства й найважливіший соціальний інститут.

Науки розрізняються за предметом і об’єктом дослідження. Предмет науки – це сторона, якою об’єкт представлений у науці. Об’єкт дослідження – це сторона реальності, на вивчення якої спрямована дана наука. Кожній науці властиві свої поняття, засоби й методи.

Основу науки складають закони – відкриті сталі зв’язки між явищами. Сукупність законів становить теорію — систематизований опис і пояснення явищ у певній області. Розвиток науки являє собою розвиток і зміну теорій. Теорія існує до того часу, поки не накопичаться факти, що суперечать її положенням. Неможливість пояснити нові факти в рамках діючої теорії породжує необхідність аналізу й вироблення нової сукупності гіпотез.

Формою існування й розвитку науки є наукове дослідження. Мета наукового дослідження – визначення конкретного об’єкта і всебічне, достовірне вивчення його структури, характеристик, зв’язків на основі розроблених у науці принципів і методів пізнання, а також отримання корисних для діяльності людини результатів, впровадження у виробництво з подальшим ефектом.Результати наукових досліджень оцінюються тим вище, чим вища науковість зроблених висновків і узагальнень, чим достовірніше вони й ефективніше. Вони повинні створювати основу для нових наукових розробок. Однією з найважливіших вимог, що висуваються до наукового дослідження, є наукове узагальнення, що дозволить встановити залежність і зв’язок між досліджуваними явищами і процесами і зробити наукові висновки. Чим глибші висновки, тим вищий науковий рівень дослідження.

Наукова (науково-дослідна) діяльність – діяльність, спрямована на одержання й застосування нових знань, у тому числі:

  • фундаментальні наукові дослідження (експериментальна або теоретична діяльність, спрямована на отримання нових знань про основні закономірності побудови, функціонування й розвитку людини, суспільства, навколишнього природного середовища);
  • прикладні наукові дослідження (дослідження, спрямовані переважно на застосування нових знань для досягнення практичних цілей і вирішення конкретних завдань).

Метою викладання навчальної дисципліни «Основи наукових досліджень» є розкриття змісту, структури даної дисципліни, формування наукового потенціалу та дослідницьких навичків інженерів-технологів, надання необхідної бази для активної участі в інноваційній практичній діяльності.

Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні знати: методологію проведення досліджень, методи обгрунтування тем наукових досліджень; етапи наукового дослідження; головні організації науково-технічної інформації, сучасні джерела наукової інформації з хімічної технології харчових добавок та косметичних засобів, класи УДК (хімія); основи патентознавства, ліцензіювання; класифікацію вимірів, принципи влаштування та роботи основних вимірювальних приладів, схем та дослідницьких установок, похибки вимірів; основи експериментальної техніки, методи очистки розчинів, газів, металів від домішок; методи математичного планування експерименту та обробки наукових результатів, оцінку похибок експерименту; способи оформлення результатів наукових досліджень.

Література

  1. Лудченко А.А. Основы научных иследований: учеб. пособие / A. A. Лудченко, Я. A. Лудченко, Т. А. Примак ; под ред. A.A. Лудченко. — Київ: Знання, 2000. — 114 с.
  2. Цехмістрова Г.С. Основи наукових досліджень: навч. Посібник. —  Київ: Видавничий Дім «Слово»,  2003.- 240 c.
  3. Марцин В.С. Основи наукових досліджень: навч. посібник / В.С. Марцин, Н.Г. Міценко, О.А. Даниленко та ін. — Львів: Ромус-Поліграф, 2002.- 128 c.
  4. Романчиков В.І. Основи наукових досліджень: навч. посібник. — Київ: Видавництво «Центр учбової літератури», 2007. — 254 с.
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ ХІМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИХ СИСТЕМ І ПРОЦЕСІВ

Як наука, хімічна технологія має свої методи досліджень: експеримент, математичне моделювання і системний аналіз.

Моделювання – це метод вивчення різних об’єктів, за якого дослідження проводять на моделі, а результати кількісно поширюють на оригінал. Модель може являти собою зменшену за визначеними законами копію реального об’єкта. Але моделлю може бути і визначена система уявлень про реальний об’єкт, що виражається як сукупність математичних структур, рівнянь, нерівностей, таблиць, графіків. Таку модель називають математичним описанням об’єкта чи його математичною моделлю.

Основою моделювання хімічного виробництва є хіміко-технологічна система (ХТС). Така система є сукупністю апаратів, зв’язаних між собою потоками і функціонуючих як єдине ціле. У кожному апараті чи елементі за термінологією теорії систем, відбувається перетворення потоку: змішування, розділення, подрібнення, нагрівання, перетворення енергії, стиснення, розширення, хімічне пере- творення, випаровування та ін. Потоки як зв’язки (за термінологією систем) забезпечують передачу речовини або енергії між апаратами (елементами системи) і можуть бути матеріальними, тепловими (енергетичними). Тому ХТС – відображення хімічного виробництва у вигляді системи. Вивчення систем (у тому числі ХТС) проводиться за методами теорії систем. Конкретна реалізація і додаток цієї теорії виражається у вигляді системного аналізу – сукупність методів і засобів вивчення складних систем.

Мета навчальної дисципліни – надати майбутнім магістрам теоретичні і практичні знання з методів досліджень хіміко-технологічних процесів і систем, а саме знання методів математичного планування експерименту, методів моделювання хіміко-технологічних процесів на різних масштабних рівнях хіміко-технологічних систем, основ системного аналізу в хімічній технології, розрахунку, аналізу, синтезу, оптимізації і керуванню процесами хіміко-технологічних систем. Для досягнення поставленої мети студенту необхідно ознайомитись з загальними вимогами до експерименту, математичного моделювання і системного аналізу, як методів досліджень в хімічній технології; опанувати методи математичного планування експерименту і його застосування для оптимізації хіміко-технологічних процесів; ознайомитись з статистичними і детермінованими моделями ХТП; розуміти методологію математичного опису хімічних реакцій і хіміко-технологічних процесів; опанувати закономірності масо- і теплообмінних процесів; навчитись використовувати методи системного аналізу для розрахунків, аналізу і синтезу хіміко-технологічних систем; ознайомитись з алгоритмами керування ХТС; опанувати поняття хіміко-технологічного комплексу, його життєвого циклу, стратегію і принципи його дослідження.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знатиструктуру, склад і компоненти сучасного хімічного виробництва; методи математичного планування експерименту в хімічній технології; поняття про статистичні моделі хіміко-технологічних процесів і їх використання для вирішення задач оптимізації в хімічному виробництві; методологію математичного моделювання в хімічній технології; принципи побудови детермінованих моделей ХТП; загальні моделі і загальні закономірності масо- і теплообмінних процесів; методологію математичного опису хімічних реакцій; алгоритми вирішення основної задачі хіміко-технологічних розрахунків; основи системного аналізу в хімічній технології як методу досліджень ХТП і ХТС; методологію розрахунків, аналізу і синтезу хіміко-технологічних систем;  топологічні моделі ХТС і топологічний метод їх аналізу; алгоритмами керування ХТС.

Література

  1. Химко-технологические системы: Синтез, оптимизация, управление / Под ред.  И.П. Мухленова — Л.: Химия, 1986. — 424 с.
  2. Кафаров В.В. Методы кибернетики в химии и химической технологии. – М.: Химия, 1985. — 448 c.
  3. Закгейм А.Ю. Введение в моделирование химико-технологических процессов. – М.: Химия, 1982. – 288 с.
  4. Бондарь А.Г., Статюха Г.А. Планирование эксперимента в химической технологи. Основные положення, примеры и задачи – Киев: Вища школа, 1976. – 219 с.
  5. Рузинов Л.П., Слободникова Р.И. Планирование эксперимента в химической технологи. – М.: Химия, 1980. – 280 с.
  6. Царева З.М., Орлова Е.И. Теоретические основы химической технологии. Учебное пособие. – Киев: Выща шк., 1986. — 260 с.
ТЕХНОЛОГІЇ ХАРЧОВИХ ВИРОБНИЦТВ

Метою викладання  навчальної  дисципліни  «Технології харчових виробництв» є надання майбутнім магістрам відомостей про теорію і практику харчових виробництв, про основні закономірності харчових технологій, гігієнічні регламентації по використанню харчових добавоку продуктах харчування. Основні завдання дисципліни: оволодіння знаннями про принципи організації виробництв основних продуктів харчування, про норми та правила застосування харчових добавок в харчових продуктах, знайомство з об’єктами та задачами спеціальності. Вивчення дисципліни надає необхідну базу для проходження переддипломної практики, а також для подальшого самовдосконалення шляхом самостійної підготовки.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати:

  • Особливості технології виробництв харчових продуктів;
  • Класифікацію галузей харчової промисловості;
  • Основні компоненти сировини та їх роль в різних технологічних процесах;
  • Принципи раціонального використання сировини, енергоресурсів, устаткування;
  • Загальну характеристику харчових виробництв;
  • Науково-теоретичні основи окремих  технологій харчових  виробництв (борошна, хліба, хлібобулочних виробів, макаронних виробів, продуктів масложирового виробництва, цукру,молока та молокопродуктів, м’ясних виробів);
  • Стан сучасного ринку харчових продуктів та основні маркетингові стратегії виробництв;
  • Загальні актуальні проблеми технологій харчової промисловості та харчових добавок;
  • Шляхи підвищення конкурентоспроможності продуктів харчування та основні напрямки технологічних та рецептурних інновацій, які використовуються у виробництві.

Література

  1. Технология пищевых производств./ Под ред. А.П.Нечаева. — М.: Колос, 2005. — 768 с.
  2. Стабников В.Н., Остапчук Н.В. Общая технология пищевых продуктов. Учебн. пособие для вузов. – К.: Вища школа. – 1980. – 304 с.
  3. Технология пищевых продуктов / Л.П. Ковальская и др. – М.: Колос, 1997. – 752с.
  4. Назаров Н.И., Гинсбург Л.С. и др. Общая технология пищевых производств. – М.: Легкая и пищевая промышленность, 1981. – 360 с.
  5. Домарецький В.А., Остапчук М.В., Українець А. Технологія харчових продуктів: Підручник / За ред. А.І. Українця. – К.: НУХТ, 2003. – 572 с.
  6. Товажнянський Л.Л., Бухкало С.І., Капустенко П.О, Орлова Є.І. Загальна технологія харчових виробництв у прикладах і задачах: Підручник. – К.; Центр навчальної літератури, 2005. – 496 с.
  7. Плахотник В.Я. Контроль качества пищевых продуктов. – К.: Урожай, 1988. – 141 с.
  8. Плахотін В.Я., Тюрікова І.С., Хомич Г.П. Теоретичні основи технологій харчових виробництв: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 640 с.
  9. Основы технологии пищевых продуктов. / Под ред. Е.С.Дрбоглава.- М.: Пищевая промышленность, 1978.  – 384 с.

Питання до дисципліни «Технології харчових виробництв»

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІТИЧНОГО КОНТРОЛЮ

Мета навчальної дисципліни – надати майбутнім магістрам теоретичні і практичні знання з аналітичного контролю у виробництві харчової та косметичної продукції, а саме знання про загальні принципи забезпечення і контролю якості хімічної продукції, методики відбору проб та їх підготовки до аналізу, причини неправильності аналітичних вимірювань, процедуру валідації методик вимірювань, етапи проведення аналітичних вимірювань, вимоги до контролю якості вимірювань, лабораторного середовища, обладнання, хімічного посуду та реактивів, основи метрологічного забезпечення аналітичного контролю та менеджменту якості аналітичних лабораторій.

Для досягнення поставленої мети студенту необхідно ознайомитись з загальними вимогами до аналітичної служби підприємств, опанувати загальні принципи забезпечення якості і контролю якості продукції харчових і косметичних виробництв, розуміти методології пробопідготовки, як першого етапу аналітичного контролю, та раціонального вибору методу аналізу, опанувати методи метрологічного забезпечення аналітичного контролю, ознайомитись з процедурою бенчмаркінгу аналітичної лабораторії, документообороту і управління документами з питань аналітичного контролю, опанувати методологію менеджменту якості аналітичних лабораторій.

Література

  1. Основы аналитической химии. В 2 кн. / Под ред. Ю.А.Золотова. 3-е изд. – М.: Высшая школа. – – Кн. 1. 359 с., Кн. 2. 503 с.
  2. Чарыков А.К. Математическая обработка результатов химического анализа. Методы обнаружения и оценки ошибок. – Л.: Химия, 1984. –168 с.
  3. Дворкин В.И. Метрология и обеспечение качества количественного химического анализа. – М.: Химия, 2001. – 261 с.
  4. Гармаш А.В., Сорокина Н.М. Метрологические основы аналитической химии. М.: изд-во МГУ, 2012. – 47 с.

 

  1. Силабус_Теоретичні основи аналітичного контролю
  2. МВ до сам. роботи з ТОАК
  3. МВ до практ. занять з ТОАК
МЕТОДОЛОГІЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Метою навчальної дисципліни є підготовка магістрів до наукової та виробничо-технологічної діяльності, що передбачає знання принципів проведення наукових досліджень, їх організацію та формування навичок експериментальної роботи.

Наукове дослідження має на меті отримання нового знання. Специфічної відзнакою будь-якого наукового дослідження є можливості верифікації та фальсифікації його результатів. Саме виходячи з цього наукове дослідження має спеціалізовану методологію організації, планування та проведення.

Одним із базових елементів наукового дослідження є літературний огляд. Для виконання літературного огляду необхідно проводити аналіз сучасних літературних джерел. Пошук літературних джерел повинен проводитися як по друкованим матеріалам (книгам, журналам, патентам), так і по електронним джерелам. Результатом літературного огляду є формулювання мети дослідження та постановки конкретних завдань для досягнення цієї мети.

Для успішного наукового дослідження необхідно ретельно спланувати його проведення. Необхідно визначитися з трьома основними елементами проведення дослідження – експериментом, аналізом його результатів та моделюванням. Використання кожного із цих елементів базується на спеціально розроблених принципах. Після проведення наукового дослідження необхідним етапом є апробація результатів, яка може бути проведена у вигляді захисту дипломної роботи або участі в науковій конференції. Для успішного захисту дипломної роботи або виступу на конференції необхідно представити високоякісну презентацію. Така презентація повинна відповідати ряду спеціальних вимог. Всі ці питання детально розглядаються в рамках дисципліни «Методологія та організація наукових досліджень».

Література

  1. Басюк Т.М., Думанський Н.О., Пасічник О.В. Основи інформаційних технологій: Навчальний посібник. – Львів: Новий Світ-2000. – 2012 . – 390 с.
  2. Деркач Т.М. Інформаційні технології у викладанні хімічних дисциплін: Навчально-методичний посібник. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. – 336 с.
  3. Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Навчальний посібник – К.: Кондор, 2006. – 206 с.
  4. Свердан, М.М., Свердан. М.Р. Основи наукових досліджень. – Чернівці: Рута, 2006. – 352 с.
  5. Білуха, М.Т. Методологія наукових досліджень. – Київ: АБУ, 2002. – 480 с.
  6. Соловйов, С.М. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник. – Київ. Центр учбової літератури, 2007. – 176 с.
СЕНСОРНИЙ АНАЛІЗ

Одним з найголовніших методів оцінки якості харчових продуктів є сенсорний (або органолептичний) аналіз. Як навчальна дисципліна, «Сенсорний аналіз» ознайомлює студентів із уявленням про психофізіологічні основи сенсорного аналізу; надає їм теоретичні та практичні знання з методології проведення сенсорного аналізу; демонструє роль сенсорного аналізу як інструменту маркетингу та важливого елементу під час розробки нової харчової продукції.

Закріпленню теоретичного матеріалу сприяє виконання лабораторних робіт, мета яких – розвиток у студентів сенсорної пам’яті, формування практичних навичок щодо організації сенсорного аналізу харчової продукції. Знання і застосування сучасних методів сенсорного аналізу необхідні майбутнім фахівцям-експертам, дегустаторам для проведення об’єктивної оцінки якості харчових продуктів.

Сенсорний аналіз застосовують для визначення та контролю якості готових виробів, харчових напівфабрикатів та сировини. Дослідження проводять з використанням органів чуття експерта: зору, нюху, дотику, смаку, іноді слуху. Таку методику аналізу використовують на підприємствах громадського харчування та торгівлі, в акредитованих лабораторіях для оформлення сертифікатів та інших дозвільних документів на харчову продукцію.

Література

  1. Дослідження сенсорне. Словник термінів. ДСТУ ISO 5492:2006. (ISO 5492:1992). – К.: Держстандарт України, 2001. – 15 с.
  2. Сенсорний аналіз. Навчальний посібник / Ємченко І.В., Троякова А.О., Батутіна А.П. та ін. – Львів: Афіша, 2013. – 328 с.
  3. Сенсорний аналіз харчових продуктів: навчальний посібник / Гладкий Ф.Ф., Тимченко В.К., Некрасов П.О. та ін. – Харків: Технологічний Центр, 2018. – 132 с.
  4. Малигіна В.Д., Титаренко Л.Д. Основи сенсорного аналізу: навчальний посібник. – Д: ДонДУЕТ, 2014. – 152 с.
  5. Родина Т.Г. Сенсорный анализ продовольственных товаров: учебник. – М.: Издательский центр «Академия», 2014. – 208 с.

 

  1. Силабус_Сенсорний аналіз
  2. МВ до сам. роботи з Сенсорного аналізу
  3. МВ до ЛР з Сенсорного аналізу
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗА ТЕМОЮ МАГІСТЕРСЬКОЇ РОБОТИ

Метою викладання дисципліни є підготовка магістрів до наукової та виробничо-технологічної діяльності, що передбачає знання принципів проведення наукових досліджень, їх організацію, методів встановлення хімічних і фізико-хімічних властивостей речовини, а також формування навичок розв’язання складної задачі або проблеми хімічних технологій на основі проведення наукових досліджень.

Під час опанування дисципліною «Наукові дослідження за темою магістерської роботи» студент разом з науковим керівником:

  • обирає методи досліджень за темою дипломної роботи;
  • планує і здійснює експериментальні та теоретичні дослідження за темою дипломної роботи;
  • проводить інтерпретацію і узагальнення отриманих результатів.

Результатом наукових досліджень за темою дипломної роботи є нові знання, призначені для створення нових або вдосконалення існуючих матеріалів, продуктів, пристроїв, методів, технологій тощо. При проведені досліджень студент повинен показати вільне володіння практичними навичками та теоретичними знаннями в рамках освітньо-наукової програми спеціальності «161- Хімічні технології та інженерія».

Література

  1. Рузинов Л.П., Слободникова Р.И. Планирование эксперимента в химической технологи. – М.: Химия, 1980. – 280 с.
  2. Основы аналитической химии. В 2 кн. / Под ред. Ю.А. Золотова. 3-е изд. – М.: Высшая школа. – – Кн. 1. 359 с., Кн. 2. 503 с.
  3. Чарыков А.К. Математическая обработка результатов химического анализа. Методы обнаружения и оценки ошибок. Л.: Химия, 1984. 168 с.
  4. Дворкин В.И. Метрология и обеспечение качества количественного химического анализа. М.: Химия, 2001. 261 с.
  5. Організація наукових досліджень, написання та захист магістерських дисертацій / За ред. В.В. Пасічника: Навчальний посібник. Львів: Новий Світ-2000. – 2012 . – 282 с.

 

  1. Силабус_Наукові дослідження за темою магістерської роботи
  2. МВ до сам. роботи з Наукових досл. за темою_маг_роботи
  3. МВ до ЛР з Наукових досл. за темою_маг_роботи
  4. МВ до практ. занять з Наукових досл. за темою_маг_роботи
  5. МВ до КР з Наукових досл. за темою_маг_роботи
ФУНКЦІОНАЛЬНА КОСМЕТИКА

В сучасному світі косметичні засоби є невід’ємною частиною нашого життя. Насамперед вони призначені для догляду та прикрашенню шкіри, волосся, нігтів, тобто тіла людини. Однак людина живе в спеціалізованому середовищі (будинку, квартирі) та використовує велику кількість речей, наприклад: одежу та взуття, меблі, посуд, санітарні фаянсові вироби тощо. Всі ці речі та матеріали для виконання своїх функцій та подовження терміну використання також потребують догляду та часто декоруванню. Засоби, які використовуються для цього, можливо визначити саме як функціональну косметику. Це пов’язано з тим, що їх призначення аналогічне косметичним засобам, однак не для тіла, а для його оточення. До функціональної косметики також відноситься і автокосметика. Автомобілі, як всередині так і зовні, особливо потребують догляду. Таким чином, слід зазначити дуже великий перелік матеріалів та засобів, які відносяться до функціональної косметики:

  • Засоби для прання: пральні порошки, гелі, капсули. Основні компоненти та апертури (тобто добавки для виконання спеціальних функцій, наприклад: відбілювачі, антистатики тощо);
  • Засоби для миття посуду. Концентровані та готові до використання;
  • Засоби для видалення плям, очищення скла та дзеркал, кахелю, керамічних, фаянсових та емальованих виробів. Засоби для миття вікон та кахелю. Засоби по догляду за сантехнікою та прочистки каналізаційних труб. Засоби для догляду за газовими та електричними плитами;
  • Засоби по догляду за взуттям та шкіряними виробами. Особливості зовнішнього догляд за шкіряним, замшевим, тканинним та полімерним взуттям. Засоби по догляду за внутрішніми частинами взуття. Догляд за шкіряною одежею;
  • Засоби по догляду за меблями. Особливості засобів по догляду за полірованими і неполірованими меблями. Засоби із поліруючим ефектом;
  • Засоби по догляду за підлогою. Особливості засобів для дерев’яних фарбованих та лакованих підлог, підлог із полімерним покриттям (лінолеум) тощо. Засоби для очистки та засоби для полірування;
  • Автокосметика: засоби по догляду за зовнішнім станом автомобіля і по догляду за салоном.

Таким чином, метою викладання дисципліни «Функціональна косметика» є надання студентам-магістрам систематизованих знань в галузі функціональної косметики, а саме препаратів побутової хімії, засобів по догляду за домом, одягом, автомобілем, а також формування вміння та навичок з розробки нових і вдосконалення існуючих рецептур та технологічних процесів виготовлення засобів функціональної косметики.

Література

  1. Баланова Т.Е., Сафонов В.В. Чистка одежды (удаление пятен с текстильных изделий). – М.: ФГБОУ ВО «Моск. гос. ун-т дизайна и технологии», 2013. – 138 с.
  2. 2. Меркулов, Д. А. Комплексоны и ПАВ в средствах бытовой химии: учебное пособие. – Ижевск: Изд. дом «Удмуртский ун-т», 2013. – 110 с.
  3. 3. Москвичев, Ю.А., Фельдблюм В.Ш. Химия в нашей жизни (продукты органического синтеза и их применение). – Ярославль: Ярославский гос. технический ун-т, 2007. – 410 с.
  4. 4. Хворостухина С.А., Доброва Е.В. Современная бытовая химия: монография. – М.: Столица-Принт, 2004. – 464 с.
  5. 5.Средства для очистки и ухода в быту: химия, применение, экология и безопасность потребителей / Г.Г. Хауталь, Г. Вагнер [пер. с англ.]. – М.: Косметика и медицина, 2007. – 439 с.
ТЕХНОЛОГІЯ КОСМЕТИЧНО-ГІГІЄНИЧНИХ МИЮЧИХ ЗАСОБІВ

Дисципліна «Технологія косметико-гігієнічних миючих засобів» є органічним продовженням дисциплін «Хімія та технологія косметичних засобів» та «Хімія ПАР в харчовій та косметичній промисловості». Предметом вивчення дисципліни є основні класи косметичних засобів піномиючого призначення: шампуні, бальзами, ополіскувачі та мила косметичні.

Сучасний догляд за шкірою та волоссям неможливий без піномиючих засобів, особливо в умовах сучасної екології при постійному негативному впливі факторів зовнішнього середовища. Окрім того, для кожного з типів шкіри та волосся необхідним є свій засіб, який не тільки ефективно видалить забруднення, але і вирішить певну проблему.

Метою вивчення даної дисципліни є надання студентам-магістрам теоретичних та практичних знань про технологічні властивості компонентів косметико-гігієнічних миючих засобів, обгрунтованість їх використання в певному типі косметичного продукту, способи отримання основних типів косметичних миючих засобів та методи контролю якості отриманих готових продуктів.

Література

  1. Шевердяев О. Н. Основы технологии поверхностно-активных веществ и синтетических моющих средств: учеб. пособие / О. Н. Шевердяев, П. С. Белов, А. М. Шкитов – М.: МГОУ, 2001. – 201 с.
  2. Башура А.Г. Технология косметических и парфюмерных средств. – Х.: Изд-во НФАУ, 2002. – 272 с.
  3. Ковалев В. М. Технология производства синтетических моющих средств: учеб. пособие / В. М. Ковалев, Д. С. Петренко – М.: Химия, 1992. – 272 с.
  4. Плесовских В.А., Безденежных А.А. Физико-химические и теплофизические свойства веществ и материалов мыловаренных и косметических производств (справочно-информационный сборник). – М.: «Пищепромиздат», 2001. – 140 с.

 

  1. Силабус_Технологія косметико-гігієнічних миючих засобів
  2. МВ для лаб. робіт_ТКГМЗ
  3. МВ до сам. роботи_ТКГМЗ
ОБЛАДНАННЯ ТА ПРОЕКТУВАННЯ ХІМІЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Метою викладання навчальної дисципліни є підготовка інженерів-технологів для виробничо-технологічної діяльності, що передбачає знання сучасного стану, перспектив та основних напрямків розвитку хімічної промисловості; формування у студентів теоретичних і практичних знань основних принципів організації та технологічного проектування підприємств галузі.

Для досягнення поставленої мети студенту необхідно ознайомитись з сучасним обладнанням та інноваційними технологіями виробництва, засвоїти принципи  зонування території підприємства та характеристики основних, допоміжних, обслуговуючих і адміністративних виробничих приміщень, методи компонування технологічного обладнання, загальні відомості про плани і перерізи будівель, опанувати систему автоматизованого креслення за домогою програмних пакетів AutoCAD, СhemCAD, Компас тощо.

Література

  1. Волошин М.Д. Устаткування галузі і основи проектування: Підручник/ М.Д. Волошин, А.Б .Шестозуб, В.М. Гуляєв. – Дніпродзержинськ: ДДТУ, 2004.- 371с.
  2. Дворецкий С.И. Основы проектирования химических производств / С.И. Дворецкий, Г.С. Кормильцин, В.Ф. Калинин. – М. : Машиностроение, 2005. – 280 с.
  3. Альперт Л.З. Основы проектирования химических установок. – М.: 2009. – 304 с.
  4. Гринберг Я.И. Проектирование химических производств. – М. : Изд-во «Химия». – 2001. – 268 с.
КОМП'ЮТЕРНІ РОЗРАХУНКИ В ХІМІЇ ТА В ХІМІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЯХ

Дисципліна вдосконалює знання та вміння студентів використовувати комп’ютерну техніку для розв’язання різноманітних задач. В наш час вирішення великого кола завдань в хімії і хімічній технології неможливе без звернення до математики та методів, які надають саме математика та її прикладні розділи (чисельні методи, математичне моделювання, методи оптимізації тощо). Вміння обробляти результати спостережень, здатність оцінювати параметри статистичних рядів розподілу, що отримані в результаті експериментальних досліджень, є ключовим вмінням для бакалавра з хімічних технологій.

Мета дисципліни – поглибити знання і вміння студентів використовувати сучасні програмні продукти для вирішення завдань хімії та хімічних технологій, використовувати сучасні методи статистичної обробки експериментальних даних та чисельного моделювання хімічних і хіміко-технологічних процесів.

Література

  1. Мартьянова А.Е. Компьютерные вычисления в пакете Mathcad. – Астрахань: Астраханский Государственный Технический Университет, 2005. – 103 с.
  2. Исакова О.П., Тарасевич Ю.Ю., Юзюк Ю.И. Обработка и визуализация данных физических экспериментов с помощью пакета Origin. Анализ и обработка спектров: учебно-методическое пособие. – Ростов-на-Дону: Южный федеральный университет, 2007. – 76 с.
  3. Богданов А.А. Визуализация данных в Microcal Origin. – М.: «Альтекс-А», 2003. – 112 с.
  4. Поликарпов В.М., Ушаков И.В., Головин Ю.М. Современные методы компьютерной обработки экспериментальных данных: Учебное пособие. – Тамбов: Издательство ТГТУ, 2006. – 84 с.
  5. Воскобойников Ю.Е., Воскобойникова Т.Н. Программирование в математическом пакете MATHCAD. – Новосибирск: Изд-во Новосибир. гос. архитектурно-строительного ун-та, 1999. – 33 с.

 

  1. Силабус_Комп’ютерні розрахунки в хімії та хімічних технологіях
  2. МВ до сам. роботи з Комп. розр. в хімії та хім. техн.
  3. МВ до практ. занять з Комп. розр. в хімії та хім. техн.
ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Метою викладання дисципліни є вдосконалення теоретичних і практичних знань аспірантів спеціальностей «102 – Хімія» та «161 – Хімічні технології та інженерія»  з питань застосування комп’ютерних мереж для пошуку науково-технічної інформації та використання сучасних програмних засобів для обробки, систематизації і аналізу результатів наукових досліджень, а також для проведення математичного моделювання та/або обчислювального експерименту.

Під час опанування дисципліною «Інформаційні технології в наукових дослідженнях» аспірант здійснює пошук та систематизацію науково-технічної літератури за темою дисертаційної роботи з використанням баз даних ScienceDirect та Google Scholar, спеціалізованої програми Mendeley, проводить математичну, статистичну та аналітичну обробку експериментальних даних за допомогою програмних пакетів Origin, Mathcad, Excel та Statgraphics. Результатом практичного опанування дисципліною є нові знання, призначені для створення нових або вдосконалення існуючих матеріалів, продуктів, пристроїв, методів, технологій тощо.

         Література

  1. Основи інформаційних систем / За ред. В.Ф. Ситника. – К.: КНЕУ. 2001. – 420 с.
  2. Кузнецов И.Н. Интернет в учебной и научной работе: Практическое пособие. – М.: Изд.-торг. корп. “Дашков и К”, 2002. – 192 с.
  3. Колесников О.В. Основи наукових досліджень: навч. посіб. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 144 с.
  4. Метешкін К.О. Інформаційні системи і технології / К.О. Метешкін, О. Б. Костенко, Т.С. Сенчук. – X., 2010. – 240 с.
  5. Організація наукових досліджень, написання та захист магістерських дисертацій / За ред. В.В. Пасічника: Навчальний посібник. Львів: Новий Світ-2000. – 2012 . – 282 с.

 

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-СТАТИСТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ ОБ'ЄКТІВ ХІМІЇ ТА ХІМІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Метою викладання дисципліни є вдосконалення теоретичних і практичних знань аспірантів спеціальностей «102 – Хімія» та «161 – Хімічні технології та інженерія»  про статистичні моделі хімічних і хіміко-технологічних процесів та їх використання для оптимізації об’єктів хімії та хімічних технологій.

Для досягнення поставленої мети аспіранту необхідно ознайомитись з загальними вимогами до експерименту і математичного моделювання, як методів досліджень в хімії та хімічній технології; опанувати методи повного і дробного факторного експерименту і їх застосування для оптимізації хімічних та хіміко-технологічних процесів; опанувати способи оптимізації методами крутого сходження та спуску, Монте-Карло, симплекса та контурно-графічного аналізу; опанувати процедуру інтерпретації статистичних моделей ХТП.

Результатом опанування дисципліною є нові знання, призначені для створення нових або вдосконалення існуючих матеріалів, продуктів, пристроїв, методів, технологій тощо.

       Література

  1. Бондарь А.Г., Статюха Г.А., Потяженко И.А. Планирование эксперимента при оптимизации процессов химической технологии. – Киев: Вища школа, 1980. – 264 с.
  2. Чарыков А.К. Математическая обработка результатов химического анализа. – Л.: Химия, 1984. – 167 с.
  3. Вершинин В.И., Перцев Н.В. Планирование и математическая обработка результатов химического эксперимента: учебное пособие. – Омск: Изд-во ОмГУ, 2005. – 217 с.
  4. Рузинов Л.П., Слободчикова Р.И. Планирование эксперимента в химии и химической технологии. – М.: Химия, 1980. – 280 с.
  5. Володарский Е.Т., Мамоговский В.Н., Туз Ю.М. Планирование и организация измерительного эксперимента. – Киев.: Вища шк., 1987. – 280 с.

 

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ЕКСПЕРИМЕНТІВ В ХІМІЇ ТА ХІМІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЯХ

Метою викладання дисципліни є вдосконалення теоретичних і практичних знань аспірантів спеціальностей «102 – Хімія» та «161 – Хімічні технології та інженерія» про методи досліджень та аналіз результатів експериментальних досліджень в хімії та хімічних технологіях­­­­­­.

Для досягнення поставленої мети аспіранту необхідно ознайомитись з загальними вимогами до експерименту, математичного і комп’ютерного моделювання, як методів досліджень в хімії та хімічній технології; опанувати методи математичного планування експерименту, а також методи дисперсійного кореляційного та регресійного аналізів.

Результатом практичного опанування дисципліною є нові знання, призначені для створення нових або вдосконалення існуючих матеріалів, продуктів, пристроїв, методів, технологій тощо.

Викладання дисципліни «Методи дослідження та аналіз результатів експериментів в хімічних технологіях та інженерії­­­­­­» здійснюється після опанування аспірантами таких дисциплін як «Інформаційні технології в наукових дослідженнях» і «Теоретичні та практичні проблеми сучасних хімічних технологій та інженерії».

Література

  1. Вершинин В.И., Перцев Н.В. Планирование и математическая обработка результатов химического эксперимента: учебное пособие. – Омск: Изд-во ОмГУ, 2005. – 217 с.
  2. Колесников О.В. Основи наукових досліджень: навч. посіб. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 144 с.
  3. Бондарь А.Г., Статюха Г.А., Потяженко И.А. Планирование эксперимента при оптимизации процессов химической технологии. – Киев: Вища школа, 1980. – 264 с.
  4. Акулич И.Л. Математическое программирование в примерах и задачах. – М.: Высш. шк., 1986. – 319 с.
  5. Чарыков А.К. Математическая обработка результатов химического анализа. – Л.: Химия, 1984. – 167 с.

 

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ХІМІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ХАРЧОВИХ ДОБАВОК ТА КОСМЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ

Метою викладання дисципліни є вдосконалення теоретичних і практичних знань аспірантів спеціальності «161 Хімічні технології та інженерія» про хімічний склад і методи промислового одержання речовин, які дозволені в наш час для використання в Україні в якості харчових добавок та компонентів косметичних засобів, а також надати знання з проблематики розвитку теорії і практики хімічних технологій харчових добавок та косметичних засобів.

Для досягнення поставленої мети аспіранту необхідно ознайомитись з концепцією сталого розвитку суспільства і проблематикою розвитку хімічних технологій харчових добавок та косметичних засобів; хімічними технологіями речовин, що використовують в якості харчових добавок та компонентів косметичних засобів і які впливають на органолептичні властивості харчової та косметичної продукції, регулюють їх смак, аромат, колір та підвищують строк придатності.

Результатом опанування дисципліною є нові знання, призначені для створення нових або вдосконалення існуючих хімічних технологій харчових добавок та косметичних засобів.       

Література

  1. Ластухін Ю.О. Харчові добавки. Е-коди. Будова. Одержання. Властивості. Навч. посібник / Ю. О. Ластухін – Львів, Центр Європи, 2009. – 836 с.
  2. Хімічні технології харчових добавок і косметичних засобів: Теорія і лабораторні практикуми: навч. посібник у 2 част. Частина 1 / М.В. Ніколенко, Т.М. Авдієнко, О.Ю. Вашкевич та ін. – Дніпро : ДВНЗ УДХТУ, 2021. – 411 с.
  3. Пищевые и биологически активные добавки: Учеб. для студ. высш. учеб. завед. / В.Н.Голубев, Л.В.Чичева-Филатова, Т.В.Шленская. – М.: Изд. центр «Академия», 2003. – 208 с.

 

КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ ВИМІРЮВАНЬ В АНАЛІТИЧНІЙ ХІМІЇ

Метою викладання дисципліни є вдосконалення теоретичних і практичних знань аспірантів спеціальності «102 Хімія» з аналітичного контролю у хімічному виробництві, а саме знань про загальні принципи забезпечення і контролю якості хімічної продукції, етапи проведення аналітичного контролю та основи його метрологічного забезпечення.

Для досягнення поставленої мети аспіранту необхідно ознайомитись з загальними вимогами до аналітичної служби підприємств, розуміти методології пробопідготовки, як першого етапу аналітичного контролю, та раціонального вибору методу аналізу, опанувати методи метрологічного забезпечення аналітичного контролю, ознайомитись з процедурою бенчмаркінгу аналітичної лабораторії, документообороту і управління документами з питань аналітичного контролю, опанувати методологію менеджменту якості аналітичних лабораторій.

Література

  1. Дворкин В.И. Метрология и обеспечение качества количественного химического анализа. – М.: Химия, 2001. – 261 с.
  2. Чарыков А.К. Математическая обработка результатов химического анализа. Методы обнаружения и оценки ошибок. – Л.: Химия, 1984. – 168 с.
  3. Основы аналитической химии. В 2 кн. / Под ред. Ю.А. Золотова. 3-е изд. – М.: Высшая школа, 2004. – Кн. 1. 359 с., Кн. 2. 503 с.
ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ

Дисципліна «Вступ до спеціальності» є по суті першим знайомством студентів із задачами майбутньої професії та дозволяє краще зрозуміти, які саме знання необхідні для того, щоб стати висококваліфікованим фахівцем у цій галузі.  Кожен за власним уподобанням намагається обирати цікаву та затребувану спеціальність, але не завжди із назви зрозуміло з чим саме прийдеться працювати. Тому необхідним є певний вступний курс, який може дати уявлення про майбутні задачі обраної професії.

Навчання за освітньою програмою «Хімічні технології харчових добавок та косметичних засобів» готує універсальних фахівців із знаннями широкого спектра різноманітних речовин, що використовують в якості харчових добавок та компонентів косметичних засобів. Отже напрямок роботи таких спеціалістів охоплює як косметичні виробництва, так і підприємства по виробництву харчових добавок та харчової продукції різного спрямування.

Література

  1. Ластухін Ю.О. Харчові добавки. Е-коди. Будова. Одержання. Властивості. Навч. Посібник. – Львів: Центр Європи, 2009. – 836 с.
  2. Нечаев А.П., Кочеткова А.А., Зайцев А.Н. Пищевые добавки. – М.: Колос, Колос-Пресс, 2002. – 256 с.
  3. Сарафанова Л. А. Пищевые добавки. Энциклопедия. – СПб.: ГИОРД, 2004. – 808 с.
  4. Башура А.Г. Технология косметических и парфюмерных средств. – Х.: Изд-во НФАУ, 2002. – 272 с.
  5. Пешук Л.В. Технологія парфумерно-косметичних продуктів / Л.В. Пешук, Л.І. Бавіка, І.М. Демідов – К.: ЦУЛ, 2007. – 52 с.
  6. Плетнев М.Ю. Косметико-гигиенические моющие средства. – М.: «Химия», 1990. – 272 с.

 

МВ з СР до Вступу до спеціальності

БІОЛОГІЧНО-АКТИВНІ ДОБАВКИ