+38 (056) 746-33-56 , Приймальна комісія: тел: +38 (056) 746-27-31 , + 38 (096) 651 – 73 – 94 udhtu@udhtu.edu.ua
Обрати сторінку

КАФЕДРА АНАЛІТИЧНОЇ ХІМІЇ ТА ХІМІЧНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ ХАРЧОВИХ ДОБАВОК І КОСМЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ

НАВЧАЛЬНІ ДИСЦИПЛІНИ КАФЕДРИ

АНАЛІТИЧНА ХІМІЯ: ХІМІЧНІ ТІ ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ

Аналітична хімія – наука про методи ідентифікації і визначення відносних кількостей одного або декількох компонентів у пробі досліджуваної речовини. Процес ідентифікації речовин називається якісним аналізом, визначення кількісного складу речовини є предметом кількісного аналізу. Аналітична хімія має важливе наукове і практичне значення. Майже всі основні хімічні закони були відкриті за допомогою методів аналітичної хімії. Відкриття цілого ряду елементів періодичної системи, визначення складу різноманітних матеріалів і виробів стало можливим завдяки застосуванню точних методів аналітичної хімії.

Жодне сучасне хімічне дослідження, будь це синтез нових речовин, розробка нової технологічної схеми, інтенсифікація виробництва або підвищення якості продукції не може обійтися без застосування методів аналітичної хімії. Немає такої галузі, у якій не використовувався б у тій або іншій мірі контроль вихідної сировини і кінцевої продукції.

Слід відмітити, що сучасна аналітична хімія характеризується багатьма змінами: розширюється арсенал методів аналізу, запроваджується автоматизація і математизація аналізу, розробляються заходи і засоби локального, дистанційного і безперервного аналізу, з’являються нові можливості для підвищення чутливості, точності та експресності аналізу, постійно розширюється коло досліджуваних об’єктів. Широко використовуються комп’ютери, лазери, з’явилися лабораторні роботи, знач­но підвищилась роль аналітичного контролю, особливо об’єктів навколишнього середовища. Основою нових досягнень, безсумнівно, є накопичені знання, досвід і теоретичні напрацювання багатьох хіміків-аналітиків. Майбутній інженер-хімік-технолог з будь-якої спеціалізації має добре опанувати основи найпоширених інструментальних методів аналізу. Фундаментальні знання і практичні навички дозволять майбутнім фахівцям швидко адаптуватись до змін при проваджені новітніх методів аналізу на сучасних виробництвах і науково-дослідних лабораторіях.

В теперішній час на кафедрі вивчаються методи хімчного і інструментального аналізу, які найбільш розповсюджені і мають найбільше практичне значення, а саме: титриметричні методи, пряма потенціометрія, потенціометричное титрування, спектрофотометрія, фотоколориметрія, полярографія та амперметричне титрування. Вивчаються також основи хроматографічного аналізу, який є найбільш універсальним серед методів розділення та визначення сумішей.

Література

  1. Тулюпа Ф.М., ПанченкоІ.С. Аналітична хімія. – Дніпропетровськ: ВПК УДХТУ, 2002. – 657 с.
  2. Васильев В.П. Аналитическая химия. – М.: Высш. шк., 1989. – Кн.1. – 320 с. – Кн.2. – 384 с.
  3. Алексеев А.Н. Количественный анализ. – М., 1972.
  4. Крешков А.П. Основы аналитической химии. – М.: Химия, 1970. – Ч.1,2,3.
  5. Пилипенко А.К., Пятницкий Ю.В. Аналитическая химия. – М.: Химия, 1990. – Т.1. – 480 с. – Т.2. – 460 с.
  6. Скуг Д., Уэст Д. Основы аналитической химии. – М.: Мир, 1979. – Т.1. – 480 с. – Т.2. – 438 с.
  7. Ляликов Ю.С. Физико-химические методы анализа. – М.: Химия, 1977. – 488 с.
  8. Дорохова Е.Н., Прохорова Г.В. Аналитическая химия. Физико-химические методы анализа. – М.:Высш. шк., 1991.- 256 с.
  9. Основы аналитической химии / Под ред. акад. Ю.А. Золотова. – М.: Высш. шк., 2002. – Т.1. – 351 с. – Т.2 – 494 с.
  10. Основы аналитической химии. Задачи и вопросы / Под ред. акад. Ю.А. Золотова. – М.: Высш. шк., 2002. – 412 с.
  11. Физико-химические методы анализа. Практическое руководство / Под ред. В.Б. Алесковского. – Л.: Химия, 1988. – 375 с.
  12. Практикум по физико-химическим методам анализа / Под ред. О.М. Петрухина. – М.:Химия, 1987. – 248 с.

ХІМІЯ ТА ТЕХНОЛОГІЯ ХАРЧОВИХ ДОБАВОК

Мета навчальної дисципліни – надати студентам знання з таких питань, як класифікація основних типів харчових добавок, природних джерел їх добування, можливість одержання їх аналогів синтетичним або мікробіологічним методами, залежність фізико-хімічних і біологічних властивостей харчових добавок від структури їх молекул, а також основні шляхи практичного застосування харчових добавок.

Харчові добавки – це природні, ідентичні природнім або штучно синтезовані речовини, які додають у їжу як інгредієнт з технологічних міркувань: подовжити термін зберігання (консерванти), перетворити їжу в відношенні кольору, смаку (щоб зберегти і підвищити смак), текстури, консистинеції, зовнішнього вигляду. Звичайно до харчових добавок не відносять речовини, які підвищують харчову цінність продуктів харчування: вітаміни, мікроелементи, амінокислоти. Деякі добавки використовувались протягом століть, наприклад, для збереження їжі – оцет, сіль, або використання діоксиду сірки у в деяких винах. З появою оброблених харчових продуктів у другій половині 20-го століття було введено багато інших добавок, як природного, так і штучного походження. Станом на 2010 рік відомо більш 2800 найменувань харчових добавок. Широке використання харчових добавок потребувало розробки їх класифікації, створення технологій застосування і гігієнічної регламентації.

В Європейському Союзі для регулювання цих добавок, а також щоб інформувати споживачів, кожній добавці після схвалення присвоюється унікальний номер – Е-номер. Ця схема нумерації прийнята і видана Міжнародною Комісією Codex Alimentarius для найпоширеніших харчових добавок у Європі. В Україні перелік харчових добавок дозволених у харчових продуктах регулювався до 20 вересня 2015 року постановою КМУ від 4 січня 1999 року №12 «Про затвердження переліку харчових добавок, дозволених для використання у харчових продуктах».

Література

  1. Ластухін Ю.О. Харчові добавки. Е-коди. Будова. Одержання. Властивості. Навч. посібник / Ю. О. Ластухін – Львів, Центр Європи, 2009. – 836 с.
  2. Нечаев А.П., Кочеткова А.А., Зайцев А.Н. Пищевые добавки. – М.: Колос, Колос-Пресс, 2002. – 256 с.
  3. Булдаков А. Пищевые добавки. – СПб.: Vt, 1996. – 240 с.
  4. Сарафанова Л.А. Применение пищевых добавок. – СПб.: ГИОРД, 1999. – 80 с.
  5. Сарафанова Л. А. Пищевые добавки. Энциклопедия  / Л. А. Сарафанова – СПб., ГИОРД, 2004. – 808 с.

Перелік питань до дисципліни ХТХД

ХІМІЯ ТА ТЕХНОЛОГІЯ КОСМЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ

Хімія косметичних засобів (або косметична хімія) – це наука про будову та властивості речовин, що використовуються в косметичних засобах, про способи отримання косметичних засобів і про вплив цих засобів на шкіру, волосся та нігті людини. Зрозуміло, що до технології косметичних засобів відносяться знання про методи і способи промислового отрмання косметичних зачобів.

На сьогоднішній день основними косметичними продуктами є:

  • Косметичні розчини (лосьйони, парфумерна продукція);
  • Креми (живильні, зволожуючі та захисні креми для обличчя і тіла, молочко, олії, засоби проти засмаги, для засмаги та після неї);
  • Засоби для пілінгу (маски, скраби);
  • Дезодоруючі засоби (дезодоранти, антиперспіранти);
  • Засоби декоративної косметики (пудри, помади, тональні креми, туші, олівці, помади);
  • Засоби для зміни кольору волосся (фарби, освітлювачі, відтінкові засоби);
  • Косметичні засоби для нігтів (лаки, емалі, рідини для зняття лаку);
  • Засоби по догляду за волоссям (шампуні, бальзами, маски, ополіскувачі);
  • Піномиючі засоби (мила косметичні, піни для ванн, гелі для душу);
  • Засоби по догляду за ротовою порожниною (зубні пасти, порошки, еліксири).

Асоціація American Consumers підрахувала, що щодня ми використовуємо в середньому близько 10 косметичних засобів, які містять більше 100 хімічних компонентів. Зараз все більше споживачів задається питаннями: який відсоток хімії знаходиться в моїй косметиці і безпечна та чи інша косметика для мого організму? Чи не завдає її використання шкоди не тільки мені, а й навколишньому середовищу?

Дисципліна «Хімія та технологія косметичних засобів» безперервно розвивається разом з розвитком ринку косметичних засобів та розробки нових інгредієнтів. Вміння читати написи на етикетці косметичного засобу допоможе визначити, чи потрібен саме цей продукт, чи не є шкідливими інгредієнти, що ховаються у його складі і чи буде при використанні такого засобу саме той «мегаефект», що пообіцяв виробник.

Мета навчальної дисципліни: навчити студентів розробляти рецептурний склад косметичних засобів відповідно до їх форми та призначення; виконувати аналіз якості косметичних засобів за основними показникам нормативної документації; проводити органолептичне визначення якісних показників різних груп косметичних засобів; проводити кількісне визначення основних  активних компонентів косметичних засобів за допомогою хімічних та фізико-хімічних методів аналізу.

Література

  1. Вилламо, Х. Косметическая химия. — М.: Мир, 1990. – 285 с.
  2. Химия для косметической продукции / Под ред. Ованесяна П. Ю. — Красноярск: Марта, 2001. — 278 с.
  3. Проценко, Т.В. Косметическая химия. — Донецк: 2003. – 144 с.
  4. Косметическая химия: Косметика и космецевтика. — М.: Рипол Классик, 2005. – 200 с.
  5. Самуйлова, Л. И. Косметическая химия в 2 ч.: Часть 1: Ингредиенты / Л. И. Самуйлова, Т. А. Пучкова. — М.: Школа косметических химиков, 2005. — 386 с.
  6. Вшивков, А.А. Основы косметической химии. Екатеринбург: Изд-во Рос. гос. проф.-пед. ун-та, 2005.- 429 с.
  7. Пешук, Л.В. Технологія парфумерно-косметичних продуктів / Л.В. Пешук, Л.І. Бавіка, І.М. Демідов. – К.: 2007. – 320 с.
  8. Плесовских, В.А. Справочник. Физико-химические и теплофизические свойства веществ и материалов мыловарения и косметических производств / В.А. Плесовских, А.А. Безденежных. – М.: 2001. – 224 с.

Питання до дисципліни ХТКЗ

ОРГАНІЧНА ХІМІЯ ПРИРОДНИХ СПОЛУК

Органічна хімія природних сполук — розділ органічної хімії, що вивчає хімічні сполуки, які входять до складу живих організмів, природні шляхи їх перетворень і методи штучного отриманні. Як наука, хімія природних сполук виникла одночасно з органічною хімією. Необхідність виділити самостійну дисципліну, відокремити її від класичної органічної хімії, виникла після накопичення великої кількості даних, виділення і вивчення структури і властивостей хімічних речовин, виявлених в живих організмах.

Класична органічна хімія вивчає властивості сполук, що відносяться до певних класів, часто її визначають як хімію вуглеводнів та їх похідних. Природні органічні речовини відрізняються великою різноманітністю будови молекул і більшість з них несе кілька функціональних груп та має складну будову вуглецевого скелета. Тому хімію природних сполук характеризують як хімію поліфункціональних сполук. Те ж саме можна сказати і про хімічні реакції. Органічна хімія найчастіше має справу з реакціями, що зачіпають один реакційний центр в молекулі або один хімічний зв’язок. В реакціях, що відбуваються в живому організмі, беруть участь одночасно кілька реакційних центрів і можуть утворюватися або розриватися кілька хімічних зв’язків за одну стадію. Реакції біосинтезу відрізняються від реакцій лабораторного або промислового органічного синтезу також високою селективністю.

Теоретичний апарат хімії природних сполук повністю збігається з концепціями теоретичної органічної хімії. Результати, отримані при вивченні природних сполук, в свою чергу, збагачують теорію органічної хімії, стимулюють її розвиток. Виділення з природних матеріалів біологічно активних речовин, які можуть мати значну практичну цінність, ініціює вдосконалення методології класичного органічного аналізу. Експериментальні ж методи хімії природних сполук відрізняються від класичних. Це пов’язано з тим, що багато природних речовин є чутливими до незначного підвищення температури, відомі речовини, що мають короткий час життя навіть при кімнатній температурі. Також речовини можуть міститися в біоматеріалі в незначних кількостях, іноді це тисячні частки відсотка і менше. Тому необхідна переробка великих мас сировини, а виділені чисті речовини доводиться вивчати, використовуючи спеціальні методики для роботи з мікрокількостями. Труднощі представляє і розділення складних сумішей, які зазвичай одержуються на першому етапі переробки сировини.

В результаті вивчення дисципліни «Органічна хімія природних сполук» студенти отримають знання про методи якісного та кількісного визначення природних сполук в рослинній сировині, умови відбору проб та основні стадії пробопідготовки до аналізу природних об’єктів, про основні класи і властивості природних сполук.

Література

  1. Ластухін Ю.О. Хімія природних органічних сполук. –Львів: Інтелект-Захід, 2005.
  2. Кочетков Н.К., Торгов И.В., Ботвиник М.М. Химия природных соединений: углеводы, нуклеотиды, стероиды, белки. – М.: Химия, 1961. – 561 с.
  3. Племенков В.В. Введение в химию природных соединений. – Казань: ГУП «Марийский полиграфическо-издательский комбинат», 2001. – 376 с.
  4. Овчинников Ю.А. Биоорганическая химия. – М.: Просвещение, 1987. – 815с.

  Перелік питань до дисципліни ОХПС

ТОКСИКОЛОГІЧНА ХІМІЯ

Токсикологічна хімія – наука, що вивчає методи виділення токсичних речовин з  різноманітних об’єктів, а також методи виявлення і кількісного визначення цих речовин. Назва її походить від двох грецьких слів: toxikon – отрута  і   logus – вчення, тобто наука, яка вивчає властивості отруйних речовин і патологічні зміни в організмі, спричинені ними. Токсикологія вивчає також ефективні засоби лікування і профілактики отруєнь.

Історія виникнення токсикологічної хімії поринає коренями в систему судово-медичної токсикології, яка вивчає навмисні, випадкові та інші отруєння. З розвитком хімічної та фармацевтичної промисловості збільшилась кількість фармацевтичних препаратів і речовин, які використовуються в медицині та різних галузях народного господарства. Багато з цих речовин виявились токсичними. За певних умов ці речовини можуть бути причиною отруєнь. Деякі речовини, що виробляються хімічною промисловістю, можуть забруднювати навколишнє природне середовище і викликати отруєння. Джерелом отруєнь можуть бути також стічні води промислових підприємств, що забруднюють водойми, вода яких використовується населенням. Рідини, що використовуються в техніці і побуті, при невмілому користуванні ними також можуть бути причиною отруєнь.

Кількість токсичних речовин значно збільшується за рахунок широкого використання пестицидів (отрутохімікатів) для боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур. Деякі пестициди, якими обробляють рослини, накопичуються в овочах, фруктах та інших продуктах рослинного походження, що використовуються населенням для харчування. Окремі пестициди накопичуються в молоці і тканинах тварин, які живляться рослинами, обробленими цими речовинами. Пестициди, які змиваються з поверхні рослин дощовими водами, можуть потрапляти в грунт, а потім у водойми, водою з яких користується населення, і викликати отруєння. З 400 пестицидів, що використовуються в світі, 262 є різного ступеня мутагенними. Харчовим, водним, ґрунтовим шляхом в Україні і європейських країнах розповсюджується близько 7 інфекційних захворювань з 50 відомих. Внаслідок експлуатації  атомних електростанцій, що розміщені в Україні, близько третини території нашої держави забруднено радіонуклідами. Від радіації зазнають руйнувань не тількі людські організми, але й генетичний код людини. В середньому 45% токсичних речовин потрапляє в організм людини з продуктами харчування і 30% – з питною водою.

Отже, у зв’язку з хімізацією, традиційні об’єкти судово-токсикологічного аналізу доповнились новими об’єктами, до яких належать предмети домашнього вжитку, пестициди, технічні рідини, харчові добавки, косметичні засоби тощо. Тому зі збільшенням об’єктів дослідження і номенклатури досліджуваних сполук судова хімія дістала назву токсикологічної хімії. Цей термін найбільш повно та найкраще  відображує загальний зміст предмета.

Токсикологічна хімія має і профілактичний напрям. Висновки хіміків-токсикологів, гігієністів, фармакологів і спеціалістів інших галузей науки про високу токсичність окремих фармацевтичних препаратів і речовин, що застосовуються в народному господарстві, є підставою для постановки питання перед відповідними органами про зняття цих речовин з використання або про зміну умов зберігання і порядку відпуску їх населенню. Результати хіміко-токсикологічних і санітарно-гігієнічних досліджень повітря і стічних вод промислових підприємств, які містять токсичні речовини, використовуються органами санітарної охорони для порушення клопотання перед відповідними органами про необхідність будівництва або реконструкції очисних споруд. Користуючись методами токсикологічної хімії, встановлюють і контролюють гранично допустимі концентрації (ГДК) отруйних речовин у воді і повітрі. Використовують ці методи також для нормування залишкових кількостей пестицидів, важких металів та деяких інших токсичних речовин у продуктах харчування тощо.

Метою викладання навчальної дисципліни «Токсикологічна хімія» є підготовка інженерів-технологів для виробничо-технологічної діяльності, що передбачає знання сучасного стану, перспектив та основних напрямків розвитку хімічної, харчової та косметичної промисловості; формування у студентів теоретичних і практичних знань основних методів аналітичного контролю сучасного виробництва за токсикологічними показниками. Основними завданнями вивчення дисципліни «Токсикологічна хімія» є оволодіння знаннями про методи виділення, виявлення та визначення токсичних речовин, систему сучасного контролю якості виробництва та готової продукції за токсикологічними показниками.

Література

  1. Воронов С.А., Стецишин Ю.Б., Панченко Ю.В., Когут А.М. Токсикологія продуктів харчування: Підручник – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2014. – 556 с.
  2. Крамаренко В.П. Токсикологічна хімія: Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 423 с.
  3. Скурихин И.М., Нечаев А.П.. Все о пище с точки зрения химика: Справ. издание. – М.: Высш. шк., 1991. – 288 с.
  4. Пищевая химия / Нечаев А.П., Траутенберг С.Е., Кочеткова А.А. и др. / Под ред. А.П. Нечаева. – СПб.: ГИОРД, 2001. – 592 с.
  5. Пономарьов П.Х., Сирохман І.В. Безпека харчових продуктів та продовольчої сировини. Навчальний посібник. – К.: Лібра, 1999. – 272 с.

ОСНОВИ ПРОЕКТУВАННЯ ХІМІЧНИХ ВИРОБНИЦТВ

Проект – це комплект розроблених документів, що дає юридичне право на фінансування всіх робіт, пов’язаних зі створенням нових або реконструкцією діючих об’єктів із забезпеченням високих техніко-економічних і екологічних показників, і дозволяє виконати всі монтажно-будівельні, випробувальні й пусконалагоджувальні роботи. Проект є також однією з найважливіших ланок науково-технічного прогресу, що зв’язує науку, сучасну техніку й технологію з виробництвом.

Для капітального будівництва й технічного переоснащення підприємств призначається проектно-кошторисна документація (ПКД), яка являє собою суму текстових і графічних матеріалів, які описують майбутнє підприємство в цілому і його складові частини зокрема. Образно кажучи, створенню підприємства в натурі передує його «будівництво на папері».

Метою викладання навчальної дисципліни «Основи проектування хімічних виробництв» є підготовка бакалавра для виробничо-технологічної діяльності, що передбачає знання сучасного стану, перспектив та основних напрямків розвитку хімічної промисловості; формування у студентів теоретичних і практичних знань основних принципів організації та технологічного проектування підприємств галузі.

Основними завданнями вивчення дисципліни «Основи проектування хімічних виробництв»  є оволодіння знаннями про сучасні методи проектування хімічних виробництв. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні знати основні проблеми науково-технічного розвитку хімічної промисловості, завдання і напрямки у проектуванні виробництва, систему і задачі проектних організацій; основи організаційного проектування підприємства; методи, способи і стадії проектування виробництва; поняття, визначення, терміни єдиної системи конструкторської документації; склад технічного і техноробочого проекту; основні етапи розробки технологічної схеми виробництва; принципи складання матеріального і теплового балансів, блок-схеми фізико-хімічних процесів; способи і методи механізації та автоматизації виробництва; поняття виробничої потужності та її зв¢язок з підприємством, яке проектується; апаратурне оформлення технологічного процесу; методи і принципи компонування основного та допоміжного обладнання виробництв та ін.

Література

  1. Михайленко В.Є., Ванін В.В. Інженерна та компютерна графіка. – К. – 2004. – 344 с.
  2. Анурьев  В.Н. Справочник конструктора машиностроителя в 3-х т. – М: Машиностроение, 1987. – 457 с.
  3. Авроров В.А. Инженерный анализ технологических процессов и технических систем пищевых производств.  – Пенза: ПГТА, 2004. – 248 с.
  4. Бергхаузер Т., Шлив П. Система автоматизированного проектирования AutoCAD: Справочник: Пер. с англ. – М.: Радио и связь, 1989. – 256 с.

ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА ХАРЧОВИХ ДОБАВОК ТА КОСМЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ

Метою викладання навчальної дисципліни є підготовка бакалавра для виробничо-технологічної діяльності, що передбачає знання сучасного стану, перспектив та основних напрямків розвитку обладнання харчової та косметичної промисловості; формування у студентів теоретичних і практичних знань по конструкції, розрахункам і практичному застосуванню основних типів обладнання. Для досягнення поставленої мети студенту необхідно оволодіти знання про конструкцію, технологічні розрахунки, принцип дії сучасного обладнання для виробництва харчових добавок і косметичних засобів.

Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні знати: основні проблеми науково-технічного розвитку техніки харчової та косметичної промисловості, основні напрямки прогресу у машинобудуванні; поняття, визначення, терміни харчової та косметичної технології, процесів отримання продукту, впливу технології на конструкцію апаратів; закони, теорії, правила, принципи, формули: закон збереження маси та енергії, принцип діючої сили, принцип оптимізації проведення процесу, алгоритми матеріальних розрахунків; класифікацію основного та допоміжного технологічного обладнання. спеціальне обладнання; характеристику фізико-хімічних основ процесів змішування, подрібнення, дифузії, екстракції, сорбції, розділення сумішей; схеми, устрій, технічні характеристики, будову  і принцип дії насосів, мішалок, центрифуг, фільтрів, гомогенізаторів, дробарок, сушарок, адсорберів. Недоліки і переваги відповідних конструкцій; методи, прийоми, способи, алгоритми складання матеріального та теплового балансу, теоретичні і методичні основи конструктивного, теплового, енергетичного, технологічного розрахунків устаткування.

Література

  1. Розрахунки обладнання підприємств переробної і харчової промисловості / За ред. Мирончук В.Г., Орлов Л.О., Українець А.І., Пушанко М.М. та ін. Навчальний посібник. – Вінниця: Нова книга, 2004. – 288 с.
  2. Козулин Н.А., Соколов В.Н., Шапиро А.Я. Примеры и задачи по курсу оборудования заводов химической промышленности. – Л.: Машиностроение, 1966. – 491 с.
  3. Лащинский А.А., Толчинский А.Р. Основы конструирования и расчета химической аппаратуры. – Л.: Машгиз, 1963. – 468 с.
  4. Обладнання підприємств переробної і харчової промисловості / І.С. Гулий, М.М. Пушанко, Л.О. Орлов та ін. / За ред. акад. Гулого І.С. – Вінниця: Нова книга, 2001. – 576 с.
  5. Курсове та дипломне проектування переробних харчових підприємств / За ред. Богомолов О.В., Гурський П.В., Богомолова В.П. Навчальний посібник.  – Харків: Еспада, 2005. – 429 с.
  6. Харламов С.В. Практикум по курсу «Расчет и конструирование машин и аппаратов пищевых производств». – Л.: Машиностроение, 1971. – 200 с.
  7. Соколов А.Я. Основы расчета и конструирования машин и аппаратов пищевой промышленности. – М.: Пищепром, 1960. – 742 с.

ХІМІЯ ПАР В ХАРЧОВІЙ І КОСМЕТИЧНІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ

Поверхнево-активні речовини (ПАР, сурфактанти, детергенти) – хімічні речовини, які знижують поверхневий натяг рідини, полегшуючи розтікання, у тому числі знижуючи поверхневий натяг на межі двох рідин. Це речовини, молекули або іони, які концентруються під дією молекулярних сил (адсорбуються) на поверхні розділу фаз і знижують поверхневу енергію. У вужчому значенні поверхнево-активними речовинами здебільшого називають речовини, що знижують поверхневий натяг на межі поділу: рідина (вода) – повітря (пара), рідина (вода) – рідина (масло), рідина – тверда поверхня.

Зазвичай молекули ПАР мають дифільну будову, тобто містять гідрофільні і гідрофобні групи. Гідрофільні забезпечують розчинність у воді, гідрофобні – в неполярних розчинниках. Відповідним чином вони розташовуються на поверхні розділу фаз. Їх основні фізико-хімічні, а звідси і технологічні властивості залежать від хімічної будови і співвідношення молекулярних мас гідрофільних і гідрофобних груп, За типом гідрофільних груп розрізняють іонні та неіонні поверхнево-активні речовини. Перші дисоціюють на іони, одні з яких поверхнево-активні, інші – ні. У залежності від знаку заряду поверхнево-активного іону їх ділять на аніонні, катіонні та амфотерні. Молекули неіонних ПАР не дисоціюють у розчині.

За допомогою ПАР можна регулювати властивості гетерогенних систем, якими є харчова сировина, напівпродукти і готові продукти. В даний час в багатьох країнах виробляють тисячі тонн харчових ПАР. Основні харчові ПАР – це похідні одноатомних і багатоатомних спиртів, моно- і дисахаридів, структурними компонентами яких є залишки кислот різної будови. Зазвичай ПАР, що застосовуються в харчовій промисловості, не є індивідуальними речовинами, це багатокомпонентні суміші. Назва препарату відповідає лише основному продукту. ПАР, як харчові добавки, знайшли застосування практично у всіх галузях харчової промисловості. Основне застосування ПАР в косметичних засобах полягає в їх використанні в якості активного компонента шампунів, де їх вміст може досягати десятків відсотків від загального обсягу. Також ПАР використовують в невеликих кількостях в зубній пасті, лосьйонах, тоніках та інших косметичних засобах.

Мета навчальної дисципліни – надати майбутнім бакалаврам теоретичні і практичні знання про властивості розчинів колоїдних поверхнево-активних речовин (ПАР) і мікрогетерогенних дисперсних систем та про зв’язок таких колоїдно-хімічних властивостей ПАР із задачами їх використання в харчовій і косметичній промисловості. Для досягнення поставленої мети студенту необхідно ознайомитись з основними типами харчових і косметичних ПАР, з їх колоїдно-хімічними властивостями в розчинах і на міжфазній межі дисперсних систем; опанувати технологічні функції ПАР в харчових системах і косметичних засобах; навчитись застосовувати методи досліджень фізичних і хімічних властивостей розчинів ПАР і дисперсних систем, що утворені за їх участю, а саме: суспензій, пін і емульсій.

В результаті вивчення дисциплін студент повинен знати основні типи харчових і косметичних ПАР, їх властивості в водних розчинах і на міжфазній межі дисперсних систем; поняття поверхневої активності і інактивності; закономірності явища адсорбції як причини поверхневої активності речовини; хімічні класифікації ПАР: по іоногенності, по молярній масі і по розчинності; концепцію гідрофільно-ліпофільного балансу;  механізми процесу міцелоутворення; структурно-фазові переходи в розчинах ПАР; солюбілізаційні властивості ПАР; технологічні функції емульгаторів в харчових системах і косметичних засобах.

Література

  1. Холмберг К. Поверхностно-активные вещества и полимеры в водных растворах / Пер. с англ.  – М.: БИНОМ. Лаборатория знаний, 2007. – 528 с.
  2. Фридрихсберг Д.А. Курс коллоидной химии: Учебник для вузов. – 3-е  изд. – СПб: Химия, 1995. – 400 с.
  3. Абрамзон А.А. Поверхностно-активные вещества: свойства и применение. — Л.: Химия, 1981. – 304 с.
  4. Плетнев М.Ю. Поверхностно-активные вещества и композиции. Справочник. – М.: 2004. – 470 с.
  5. Плетнев М.Ю. Косметико-гигиенические моющие средства. М.; Химия, 1990. – 272 с.
  6. Русанов А.И. Мицеллообразование в растворах поверхностно-активных веществ. — С.­-Петербург: Химия. — 1992. – 280 с.
  7.  Нечаев А.П., Кочеткова А.А., Зайцев А.Н. Пищевые добавки. – М.: Колос, Колос-Пресс, 2002. – 256 с.

Питання до дисципліни «Хімія ПАР в харчовій і косметичній промисловості»

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ ХІМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИХ СИСТЕМ І ПРОЦЕСІВ

Як наука, хімічна технологія має свої методи досліджень: експеримент, математичне моделювання і системний аналіз.

Моделювання – це метод вивчення різних об’єктів, за якого дослідження проводять на моделі, а результати кількісно поширюють на оригінал. Модель може являти собою зменшену за визначеними законами копію реального об’єкта. Але моделлю може бути і визначена система уявлень про реальний об’єкт, що виражається як сукупність математичних структур, рівнянь, нерівностей, таблиць, графіків. Таку модель називають математичним описанням об’єкта чи його математичною моделлю.

Основою моделювання хімічного виробництва є хіміко-технологічна система (ХТС). Така система є сукупністю апаратів, зв’язаних між собою потоками і функціонуючих як єдине ціле. У кожному апараті чи елементі за термінологією теорії систем, відбувається перетворення потоку: змішування, розділення, подрібнення, нагрівання, перетворення енергії, стиснення, розширення, хімічне пере- творення, випаровування та ін. Потоки як зв’язки (за термінологією систем) забезпечують передачу речовини або енергії між апаратами (елементами системи) і можуть бути матеріальними, тепловими (енергетичними). Тому ХТС – відображення хімічного виробництва у вигляді системи. Вивчення систем (у тому числі ХТС) проводиться за методами теорії систем. Конкретна реалізація і додаток цієї теорії виражається у вигляді системного аналізу – сукупність методів і засобів вивчення складних систем.

Мета навчальної дисципліни – надати майбутнім магістрам теоретичні і практичні знання з методів досліджень хіміко-технологічних процесів і систем, а саме знання методів математичного планування експерименту, методів моделювання хіміко-технологічних процесів на різних масштабних рівнях хіміко-технологічних систем, основ системного аналізу в хімічній технології, розрахунку, аналізу, синтезу, оптимізації і керуванню процесами хіміко-технологічних систем. Для досягнення поставленої мети студенту необхідно ознайомитись з загальними вимогами до експерименту, математичного моделювання і системного аналізу, як методів досліджень в хімічній технології; опанувати методи математичного планування експерименту і його застосування для оптимізації хіміко-технологічних процесів; ознайомитись з статистичними і детермінованими моделями ХТП; розуміти методологію математичного опису хімічних реакцій і хіміко-технологічних процесів; опанувати закономірності масо- і теплообмінних процесів; навчитись використовувати методи системного аналізу для розрахунків, аналізу і синтезу хіміко-технологічних систем; ознайомитись з алгоритмами керування ХТС; опанувати поняття хіміко-технологічного комплексу, його життєвого циклу, стратегію і принципи його дослідження.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знатиструктуру, склад і компоненти сучасного хімічного виробництва; методи математичного планування експерименту в хімічній технології; поняття про статистичні моделі хіміко-технологічних процесів і їх використання для вирішення задач оптимізації в хімічному виробництві; методологію математичного моделювання в хімічній технології; принципи побудови детермінованих моделей ХТП; загальні моделі і загальні закономірності масо- і теплообмінних процесів; методологію математичного опису хімічних реакцій; алгоритми вирішення основної задачі хіміко-технологічних розрахунків; основи системного аналізу в хімічній технології як методу досліджень ХТП і ХТС; методологію розрахунків, аналізу і синтезу хіміко-технологічних систем;  топологічні моделі ХТС і топологічний метод їх аналізу; алгоритмами керування ХТС.

Література

  1. Химко-технологические системы: Синтез, оптимизация, управление / Под ред.  И.П. Мухленова — Л.: Химия, 1986. — 424 с.
  2. Кафаров В.В. Методы кибернетики в химии и химической технологии. – М.: Химия, 1985. — 448 c.
  3. Закгейм А.Ю. Введение в моделирование химико-технологических процессов. – М.: Химия, 1982. – 288 с.
  4. Бондарь А.Г., Статюха Г.А. Планирование эксперимента в химической технологи. Основные положення, примеры и задачи – Киев: Вища школа, 1976. – 219 с.
  5. Рузинов Л.П., Слободникова Р.И. Планирование эксперимента в химической технологи. – М.: Химия, 1980. – 280 с.
  6. Царева З.М., Орлова Е.И. Теоретические основы химической технологии. Учебное пособие. – Киев: Выща шк., 1986. — 260 с.

Перелік питань до дисципліни «Методи досліджень ХТСіП»

БІОЛОГІЧНО АКТИВНІ ДОБАВКИ

Згідно із Законом України “Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини”,  біологічно активна добавка – це речовини або їх суміші, що використовуються для надання раціону харчування спеціальних лікувальних або лікувально-профілактичних властивостей. Біологічно активні добавки містять один або кілька з перерахованих нижче інгредіентів:

  1. Вітаміни;
  2. Мінерали;
  3. Лікарські рослини;
  4. Амінокислоти;
  5. Інші субстанції, яка призначена для доповнення до їжі шляхом збільшення споживання харчових речовин;
  6. Концентратиметаболіти (вуглеводи, ліпіди, білки, нуклеїнові кислоти), екстракти або їх комбінації.

Основна мета створення БАДів – це можливість за допомогою концентратів мікро- і макронутрієнтів коректувати хімічний склад раціонів харчування і тим самим надавати їм певну біологічну спрямованість.БАДи виготовляють  у вигляді лікарських форм – порошків, таблеток, капсул, екстрактів, настоїв тощо  як з сировини рослинного, тваринного або мінерального походження, так і  з речовин, які  отримують хімічними та біотехнологічними способами.

Біологічно активні добавки до їжі поділяють на 3 основні групи: нутріцевтики, парафармацевтики, еубіотики.

Нутріцевтики – це БАДи до їжі, які являють собою есенціальні біологічно активні речовини і є основними компонентами організму: вітаміни, макро- і мікроелементи ( залізо, кальцій, селен, цинк, фтор тощо), поліненасичені жирні кислоти, незамінні амінокислоти, деякі моно- і дисахариди, харчові волокна. Метою застосування нутріцевтиків є корекція хімічного складу їжі людини. Вони можуть вміщувати добові дози цілого комплексу незамінних речовин. Це проміжний продукт між їжею та ліком – він насичує організм харчовими речовинами, но зовсім заміняти ним їжу не можна.    Нутріцевтиками можна відкоректувати раціон і оздоровити організм, але не можна вилікувати людину.

Парафармацевтики – це БАДи до їжі, які проявляють певну фармакологічну активність і застосовуються для профілактики, допоміжної терапії та підтримки в фізіологічних межах функціональної активності органів і систем. До них відносяться: біофлавоноїди; алкалоїди; глікозиди; сапоніни; органічні кислоти; ефірні олії; полісахариди.

Еубіотики (пробіотики) – це БАДи до їжі, у склад яких входять живі мікроорганізми та/або їх метаболіти (біфідобактерії, лактобактерії), які проявляють нормалізуючий вплив на склад і біологічну активність мікрофлори травного каналу.

Література

  1. Княжев В. А. Суханов Б. П., Тутельян В. А. Правильное питание. Биодобавки, которые вам необходимы. — М.: Гэотар медицина, 1998.- 208 с.
  2. Пилат Т. Л., Иванов А. А. Биологические добавки к пище. — М, 2002.- 710 с.
  3. Шабров А. В., Дадали В. А., Макаров В. Г. Биохимические основы действия микрокомпонентов пищи. — М., 2003. — 166 с.

ХІМІЧНІ ТА ФІЗИКО-ХІМІЧНІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ ХАРЧОВИХ ДОБАВОК ТА КОСМЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ

Мета навчальної дисципліни  «Хімічні та фізико-хімічні методи аналізу харчових добавок та косметичних засобів» є набуття знань  про класифікацію і хімічні властивості харчових добавок і косметичних засобів; хімічні  та фізико-хімічні методи  їх якісного виявлення та кількісного визначення; метрологічні основи аналітичного контролю; розкрити зв’язок харчових добавок і косметичних засобів  з задачами охорони здоров’я людини; навчити студентів застосовувати придбані знання для розв¢язування практичних завдань у харчовому виробництві та косметології.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати класифікацію і хімічні властивості харчових добавок і косметичних засобів; теоретичні основи  та практичне використання  методів якісного, кількісного та інсрументального аналізу для ідентифікації та визначення вмісту харчових добавок та компонентів косметичних засобів; зв’язок  харчових добавок і косметичних засобів  з задачами охорони здоров’я людини.

Література

  1. Идентификация   органических   веществ.  Малышева  Ю.Б.,   Федоров А.Ю.,   Старостина   Т.И.   Электронное   учебное   пособие.   –   Нижний Новгород: Нижегородский госуниверситет, 2010. – 34 с.
  2. Державна  Фармакопея  України   /  Державне   підприємство   «Науково-експертний фармакопейний центр». — 1-е  вид. — Доповнення 2. — Харків: Державне підприємство «Науково-експертний фармакопейний центр», 2008. — 620 с.
  3. Основы аналитической химии. В 2 кн. / Ю.А.Золотов, В.И.Фадеева и др. Под ред. Ю.А. Золотова. – М.: Высш. шк., 1999.

ПерелІк питань до дисципліни ХФХМА ХД і КЗ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

Інтелектуальна власність – результат інтелектуальної творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника та ін.) або кількох осіб. Вперше цей термін вжив у 1845 році Чарльз Вудбарі, суддя Окружного суду штату Массачусетс. В Європі вперше цей термін вжив Альфред Ніон у своєму трактаті «Цивільні права авторів, артистів та винахідників», що був вперше опублікований у 1846 році. Справжня історія терміну почалася у 1967 році, після створення Всесвітньої організації інтеоектуальної власностіі. Вона доклала багато зусиль для світового визнання для закріплення терміну, який є ключовою складовою частиною її назви.

У ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної (творчої) діяльності. Проте, не кожний результат творчої діяльності стає об’єктом інтелектуальної власності. Об’єктом інтелектуальної власності визнається лише такий результат творчої діяльності, який відповідає встановленим вимогам закону. Державна реєстрація авторського права в Україні здійснюється відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. № 3792-12 та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір».

Науково-технічні досягнення можуть бути визнані об’єктами промислової власності лише після їх кваліфікації як таких відповідним державним органом, державної реєстрації і видачі охоронного документа. Державна кваліфікація здійснюється Державним підприємством «Український інститут промислової власності», що входить до складу Державної служби інтелектуальної власності, на підставі проведення спеціальних експертиз – формальної і кваліфікаційної.

Для оформлення прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки необхідно подати відповідним чином оформлену заявку в Державну службу інтелектуальної власності. Для цього заявка направляється на адресу Державного підприємства «Український інститут промислової власності», підлеглого Установі, де проходить експертизу. Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту Установа здійснює державну реєстрацію патенту, для чого вносить до реєстру відповідні дані. Видача патенту здійснюється Установою в місячний термін після реєстрації патенту. Право на подання заявки, насамперед, має автор. У встановлених законом випадках це право має роботодавець.

До рішення Установи про видачу патенту чи про відмову у видачі патенту заявник має право з власної ініціативи вносити до заявки виправлення і уточнення. Якщо зазначені виправлення і уточнення надійшли до Установи після прийняття рішення про видачу патенту чи про відмову у його видачі, відповідно до Закону вони вже не враховуються. Але ці виправлення і уточнення враховуються, якщо вони надійшли після публікації відомостей про заявку на видачу патенту на об’єкт промислової власності, але за шість місяців до дати публікації. Після надходження до Установи документа про сплату збору за подання заявки вона піддається формальній експертизі (експертиза за формальними ознаками). Мета цієї експертизи – виявити два важливих чинники: (i) чи належить заявлена пропозиція до об’єктів промислової власності; (ii) чи подані заявочні матеріали відповідають вимогам закону.

Формальна експертиза має бути проведена протягом шести місяців від встановленої дати подання заявки. За результатами формальної експертизи Установа зобов’язана повідомити заявника про завершення формальної експертизи або про вимогу щодо внесення необхідних змін до матеріалів заявки. Якщо за результатами формальної експертизи виявиться, що заявлена пропозиція не належить до об’єктів промислової власності або вона стосується тих об’єктів, які не можуть бути визнані промисловою власністю, то Установа повідомляє заявника про відмову у виданні патенту. Зазначена відмова оформляється спеціальним рішенням Установи. Результатом формальної експертизи здебільшого буває, що заявка відповідає встановленим вимогам і документ про сплату збору за подання заявки також є в наявності. Установа повідомляє заявника про завершення формальної експертизи. Це означає, що наступним етапом розгляду заявки може стати проведення кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті) заявки. Проте Закон надає заявнику право просити видати йому деклараційний патент на винахід. При відповідності заявки вимогам Закону та наявності документа про сплату збору за подання заявки, Установа проводить експертизу на локальну новизну. Експертиза на локальну новизну – це складова частина кваліфікаційної експертизи, що має своєю метою виявлення лише локальної новизни. Локальною новизною визнається така, що встановлюється за виданими в Україні патентами на винаходи і поданими до Установи заявками про видачу патентів. Отже, в Україні діють два види патентів на винахід: патент із терміном дії 20 років, що видається після проведення експертизи по суті, і деклараційний патент — різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід. Терміни дії патенту прийнято відраховувати від дати подання заявки до Установи. Якщо заявка спочатку була подана в одній із країн Паризького Союзу, а потім в Україні, то дія патенту відраховується від дати раніше поданої заявки, що називається конвенційним пріоритетом.

При вивчені предмету «Інтелектуальна власність» студенти ознайомлюються з системою інтелектуальної власності, винахідницькою і патентно-ліцензійною діяльністю, законами України про захист інтелектуальної власності та про правове регулювання відносин, що складаються у зв’язку зі створенням, охороною та використанням результатів творчої діяльності, навчаються використовувати джерела патентної і технічної літератури, ознайомлюються з правилами складання заявок на винахід та інші документи, які пов’язані з інтелектуальною власністю. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні знати: визначення об’єктів інтелектуальної власності, суб’єкти і об’єкти права інтелектуальної власності; історію права інтелектуальної власності; місце і роль інтелектуальної власності в економічному та соціальному розвитку суспільства; основні способи захисту прав інтелектуальної власності; систему міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності.

Література

  1. Цибульов П.М. та ін. Управління інтелектуальною власністю/За ред. П.М. Цибульов: монографія. – К.: «К.І.С.», 2005. – 448с.
  2. Цивільний кодекс України. Кн. 1-4, Коментар основних положень / Упоряд. І.В. Зуб. – К.: Літера ЛТД, 2006. – 208 с.
  3. Кузнєцов Ю.М. Патентознавство та авторське право: Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 428 с.
  4. Законодавство України про охорону інтелектуальної власності (Офіційне видання) – К.: Парламентське видавництво, 2007. – 208 с.

ОСНОВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Наукове дослідження – процес дослідження певного предмета або явища за допомогою наукових методів, яке має на меті встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей.

Поняття «наука» має кілька основних значень. По-перше, під наукою (грецьк. episteme, лат. scientia) ми розуміємо сферу людської діяльності, спрямовану на вироблення й теоретичну схематизацію об’єктивних знань про дійсність. У другому значенні наука виступає як результат цієї діяльності – система отриманих наукових знань. По-третє, термін «наука» вживається для позначення окремих галузей наукового знання. По-четверте, науку можна розглядати як галузь культури, що існувала не за всіх часів і не у всіх народів. У ході історичного розвитку наука перетворилася у продуктивну силу суспільства й найважливіший соціальний інститут.

Науки розрізняються за предметом і об’єктом дослідження. Предмет науки – це сторона, якою об’єкт представлений у науці. Об’єкт дослідження – це сторона реальності, на вивчення якої спрямована дана наука. Кожній науці властиві свої поняття, засоби й методи.

Основу науки складають закони – відкриті сталі зв’язки між явищами. Сукупність законів становить теорію — систематизований опис і пояснення явищ у певній області. Розвиток науки являє собою розвиток і зміну теорій. Теорія існує до того часу, поки не накопичаться факти, що суперечать її положенням. Неможливість пояснити нові факти в рамках діючої теорії породжує необхідність аналізу й вироблення нової сукупності гіпотез.

Формою існування й розвитку науки є наукове дослідження. Мета наукового дослідження – визначення конкретного об’єкта і всебічне, достовірне вивчення його структури, характеристик, зв’язків на основі розроблених у науці принципів і методів пізнання, а також отримання корисних для діяльності людини результатів, впровадження у виробництво з подальшим ефектом.Результати наукових досліджень оцінюються тим вище, чим вища науковість зроблених висновків і узагальнень, чим достовірніше вони й ефективніше. Вони повинні створювати основу для нових наукових розробок. Однією з найважливіших вимог, що висуваються до наукового дослідження, є наукове узагальнення, що дозволить встановити залежність і зв’язок між досліджуваними явищами і процесами і зробити наукові висновки. Чим глибші висновки, тим вищий науковий рівень дослідження.

Наукова (науково-дослідна) діяльність – діяльність, спрямована на одержання й застосування нових знань, у тому числі:

  • фундаментальні наукові дослідження (експериментальна або теоретична діяльність, спрямована на отримання нових знань про основні закономірності побудови, функціонування й розвитку людини, суспільства, навколишнього природного середовища);
  • прикладні наукові дослідження (дослідження, спрямовані переважно на застосування нових знань для досягнення практичних цілей і вирішення конкретних завдань).

Метою викладання навчальної дисципліни «Основи наукових досліджень» є розкриття змісту, структури даної дисципліни, формування наукового потенціалу та дослідницьких навичків інженерів-технологів, надання необхідної бази для активної участі в інноваційній практичній діяльності.

Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні знати: методологію проведення досліджень, методи обгрунтування тем наукових досліджень; етапи наукового дослідження; головні організації науково-технічної інформації, сучасні джерела наукової інформації з хімічної технології харчових добавок та косметичних засобів, класи УДК (хімія); основи патентознавства, ліцензіювання; класифікацію вимірів, принципи влаштування та роботи основних вимірювальних приладів, схем та дослідницьких установок, похибки вимірів; основи експериментальної техніки, методи очистки розчинів, газів, металів від домішок; методи математичного планування експерименту та обробки наукових результатів, оцінку похибок експерименту; способи оформлення результатів наукових досліджень.

Література

  1. Лудченко А.А. Основы научных иследований: учеб. пособие / A. A. Лудченко, Я. A. Лудченко, Т. А. Примак ; под ред. A.A. Лудченко. — Київ: Знання, 2000. — 114 с.
  2. Цехмістрова Г.С. Основи наукових досліджень: навч. Посібник. —  Київ: Видавничий Дім «Слово»,  2003.- 240 c.
  3. Марцин В.С. Основи наукових досліджень: навч. посібник / В.С. Марцин, Н.Г. Міценко, О.А. Даниленко та ін. — Львів: Ромус-Поліграф, 2002.- 128 c.
  4. Романчиков В.І. Основи наукових досліджень: навч. посібник. — Київ: Видавництво «Центр учбової літератури», 2007. — 254 с.

ВИРОБНИЦТВО  ХАРЧОВИХ ДОБАВОК  ТА КОСМЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ

Виробництво харчових добавок іде більш швидкими темпами, ніж продуктів харчування. Воно пов’язане із загальними тенденціями розвитку індустрії здорового харчування: росте виробництво низькокалорійних продуктів, з пониженим вмістом цукру і жиру, дієтичного і лікувального призначення, швидкого приготування. Всі ці продукти повинні характеризуватись такими самими позитивними якостями, як і традиційні. Використання харчових добавок актуальне і з метою підвищення конкурентоспроможності продукції. Воно повинно суттєво поліпшити зовнішній вигляд, смак, аромат, консистенцію виробів, забезпечити випуск продукції із заданим комплексом полі-функціональних властивостей, підвищеною стійкістю при зберіганні. Дуже важливо, щоб внесені добавки не змінювали споживних властивостей продуктів харчування.

Виробництво косметичних засобів також розвивається великими темпами. Обсяг косметичного ринку України складає в середньому 21 млрд гривень в рік. У 2015 р. динаміка склала 4%. В останні два роки в країні інфляція перебувала на мінімальному рівні, тому ринок збільшувався за рахунок органічного зростання, − зростання обсягів продажів у натуральному вираженні

Якщо подивитися на структуру світового косметичного ринку, то вона суттєво відрізняється від української. Якщо частка засобів для догляду за шкірою становить 24% у світі, то в Україні − 17%. Це пов’язано в першу чергу з тим, що український ринок ще розвивається, а культура догляду за шкірою властива більш зрілому ринку. При цьому показово, наприклад, що на категорію «крем для рук» в Україні припадає 11% ринку засобів для догляду за шкірою, а у світі тільки 3%. Велика питома вага цієї категорії обумовлена холодними зимами і невеликою кількістю посудомийних машин. Ще одна важлива відмінність − на парфумерію на світовому ринку припадає 10% продажів, в Україні − 12%. Тут слід узяти до уваги lipstick effect. Так називають особливість попиту, зазначену в США ще кілька десятків років тому: коли у зв’язку з кризовими явищами в економіці країни у людей знижувалася купівельна спроможність. Здавалося б, на косметиці повинні економити, але продажі помади показували стійке зростання.

Предмет вивчення навчальної дисципліни «Виробництво харчових добавок та косметичних засобів» охоплює відомості про класифікацію харчових добавок, харчові та косметичні виробництва та основні закономірності харчових та косметичних технологій, теоретичні основи процесів харчових технологій, гігієнічні регламентації харчових добавок в продуктах харчування.

Практична спрямованість дисципліни обумовлюється викладанням загальних положень технології сучасних косметичних препаратів на базі інформативних матеріалів найсучасніших вітчизняних та зарубіжних виробництв. Опанування дисципліни дозволить майбутнім фахівцям засвоїти основні питання розробки косметичних засобів різного складу і направленості дії, контролю косметичних засобів, проводити роботи, пов’язані з одержанням різ- них косметичних засобів і здійснювати їх виготовлення на лабораторних заняттях, дасть можливість удосконалювати існуючі технології виготовлення косметичних форм шляхом впливу на основні технологічні стадії і методики, акцентує увагу на зниженні витрат матеріальних ресурсів та енерговитрат, пов’язаних з виробництвом.

Метою викладання навчальної дисципліни «Виробництво харчових добавок та косметичних засобів» є розкриття змісту, структури даної дисципліни, формування наукового потенціалу та дослідницьких навичків інженерів – технологів, надання необхідної бази для активної участі в інноваційній практичній діяльності.

Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні знати: загальні відомості про харчові добавки; класифікацію харчових добавок в залежності від їх призначення; комплексні харчові добавки; загальний підхід до вибору харчових добавок; гігієнічні регламентації харчових добавок в продуктах харчування; послідовну оцінку токсичної безпеки харчових добавок; харчове виробництво як хіміко-технологічну систему; технологічні схеми виробництва харчових добавок різних функціональних класів; основні форми організації та типи косметичних виробництв; основні складові технологічного регламенту косметичного виробництва; характеристики та типи технологічних установок косметичного виробництва; основні шляхи забезпечення якості косметичної продукції; стан сучасного ринку харчових добавок та косметичних товарів та основні маркетингові стратегії виробництв; загальні актуальні проблеми технологій харчової промисловості та харчових добавок; шляхи підвищення конкурентоспроможності харчових добавок, продуктів харчування та косметичних товарів: основні напрямки технологічних та рецептурних інновацій, які використовуються у виробництві.

Література

  1. Нечаев А.П., Кочеткова А.А., Зайцев А.Н. Пищевые добавки. – М.: Колос, Колос-Пресс, 2002. – 256 с.
  2. Технологія косметичних та парфумерних засобів: Навчальний посібник для студ. фармац. спец. вищ. навч. закладів / О.Г. Башура, Н.П.Половко, Т.Н. Ковалева, І.Г. Пересадько. – Вінниця : Нова книга, 2009. – 256 с.
  3. Аппаратурные и блок-схемы производства парфюмерно-косметических средств / О.Г. Башура, Е.В. Гладух, Т.С. Прокопенко и др./ Х.: Изд-во НФаУ «Золотые страницы», 2001. – 84 с.
  4. Технология косметических и парфюмерных средств: Учебное пособие для студ. фармац. спец. высш. учеб. заведений (Косметология и аромология)/ А.Г. Башура, Е.В. Гладух, Н.П. Половко и др. // Х. : Изд-во НФаУ «Золотые страницы», 2002. – 272 с.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЇ ХАРЧОВИХ ДОБАВОК ТА КОСМЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ

Технологія – наука про найбільш економічні способи і процеси виробництва промислових продуктів з природної сировини. Спосіб виробництва – це сукупність всіх операцій, які проходить сировину до отримання з нього продукту. Спосіб виробництва складається з послідовних операцій, що протікають у  відповідних машинах і апаратах. Така послідовність операцій представляє собою хіміко-технологічний процес переробки сировини. Основі  стадії ХТП: підготовка сировини, його хімічна або частіше фізико-хімічна переробка та виділення готової хімічної продукції. Від досконалості кожної з цих операцій залежать як технологічні, так і техніко-економічні показники виробництва. Не применшуючи значення стадій підготовки сировини та обробки готової продукції, відзначимо, що з позицій вивчення основ хімічної технології найбільше значення має процес власне фізико-хімічного переробки сировинного матеріалу в продукт виробництва.

При вивчені дисципліни студенти знайомляться з харчовими добавками як об’єктами виробництва, з класифікаціями і характеристиками технологічних процесів та виробництв, з основним кінетичними і технологічними закономірностями харчових технологій і технологій харчових добавок, методами обробки сировини та їх впливу на хімічний склад і властивості готової продукції.

Мета навчальної дисципліни: показати органічний зв’язок технології харчових добавок з загальною харчовою технологією та призначення харчових добавок при виготовленні продуктів харчування. Студенти отримують нові знання про сировину та асортимент харчових продуктів і харчових добавок, класифікацію галузей харчової промисловості, фізико-хімічні закономірності харчових технологій, сутність окремих хімічних процесів та іх роль у виробництвах харчових добавок, основні методи обробки сировини в технологіях харчоих добавок, масообмінні та хімічні процеси.

Література

  1. Плахотін, В.Я. Теоретичні основи технологій харчових виробництв / В.Я. Плахотін, І.С. Тюрікова, Г.П. Хомич.–Київ: Центр навчальної літератури, 2006.– 640 с.
  2. Скоробогатий, Я.П. Харчова хімія: Навчальний посібник/ Я.П.Скоробогатий,  А.В.Гузій,  О.М. Заверуха. – Львів: Новий світ, 2012. – 514 с.
  3. Ковальская, Л.П. Технология пищевых производств / Л.П. Ковальская и др. – М.: Колос, 1997. – 752с.
  4. Нечаев, А.П. Технология пищевых производств: Учебник. – М.: КолосС, 2005. – 768 с.
  5. Домарецький, В.А. Технологія харчових продуктів: Підручник / В.А. Домарецький, М.В. Остапчук, А. І.  Українець; За ред. А.І. Українця. – К.: НУХТ, 2003. – 57 2с.
  6. Товажнянський, Л.Л. Загальна технологія харчових виробництв у прикладах і задачах: Підручник / Л.Л.Товажнянський, С.І. Бухкало, П.О. Капустенко та ін. – К.; Центр навчальної літератури, 2005.- 496 с.

НОВІ ХІМІЧНІ СИСТЕМИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ В ПРОМИСЛОВОСТІ

В рамках освітньої програми «Хімічні технології харчових добавок і косметичних засобів» викладання дисципліни про нові хімічні системи та технології має метою надання майбутнім фахівцям ХДК знань і умінь з розробки нових рецептур комплексних харчових добавок.

Комплексні харчові добавки – це виготовлені промисловим способом суміші харчових добавок однакового або різного технологічного призначення, до складу яких можуть входити, крім харчових добавок, біологічно активні добавки і деякі види харчової сировини: борошно, цукор, крохмаль, білок, спеції і т. д. Вони являють собою технологічні добавки комплексної дії. Особливо широке поширення комплексні харчові добавки отримали в технології хлібопечення, при виробництві борошняних кондитерських виробів, м’ясній промисловості. Іноді в цю групу також включають допоміжні матеріали технологічного характеру.

Розробка продуктів з новими споживними властивостями за рахунок застосування комплексних харчових добавок є одним із напрямків інноваційного розвитку харчових технологій. Наприклад, в останні роки в хлібопекарській промисловості застосовуються комплексні поліпшувачі, що містять в оптимальних співвідношеннях кілька добавок різної природи та принципу дії. До їх складу входять у різній кількості ферментні препарати, окислювачі, відновники, гідроколоїди, ПАР, органічні кислоти, мінеральні солі тощо. Використання таких комплексних поліпшувачів дозволяє одночасно впливати на основні компоненти борошна, підвищити ефективність кожного компонента-поліпшувача за рахунок синергізму їх дії і тим самим знизити витрату і спростити способи їх використання. Основні напрямки розробок в м′ясній промисловості пов’язані з «конструюванням» багатокомпонентних сумішей – так звані синергетичні суміші гідроколоїдів і стабілізаційні системи.

Завдання дисципліни: освоєння студентами теоретичних і практичних основ хімії різних класів харчових добавок; формування знань, що дозволяють зрозуміти принципи хімічних, біохімічних і технологічних процесів переробки та зберігання харчової сировини і готової продукції; розвиток практичного досвіду користування хімічними знаннями у професійній діяльності.

Література

  1. Сарафанова Л.А. Пищевые добавки: энциклопедия / Л.А. Сарафанова. – 2-е изд., испр. и доп.- СПб.: ГИОРД, 2004. – 808 с.
  2. Матвеева И.В., Белявская И.Г. Пищевые добавки и хлебопекарные улучшители в производстве мучных изделий. Издание второе, переработанное и дополненное / И.В. Матвеева, И.Г. Белявская – М.: 2001. – 116 с.
  3. Витол И.С. Ферменты и их применение в пищевой промышленности / Витол И.С., Кобелева И.Б., Траубенберг С.Е. – М.: ИКМГУПП, 2000. – 80 с.
  4. Корячкина С.Я. Новые виды мучных и кондитерских изделий. Научные основы, технологии, рецептуры / С.Я. Корячкина. — Орёл: Труд, 2006. – 480 с.
  5. Микулович Л.С., Локтев А.В., Брилевский О.А. Пищевые добавки / Л. С. Микулович, А. В. Локтев, О. А. Брилевский. – М.: Наука, 1999. – 154с.
  6. Голубев В.Н., Шленская Т.В. Пищевые и биологически активные добавки/В. Н. Голубев, Т. В. Шленская  –  М.: Издательский центр «Академия», 2003. – 208 с.
  7. Дудкин М.С., ЩелкуновЛ.Ф. Новые продукты питания / М. С. Дудкин, Л. Ф. Щелкунов – М.: МАИК «Наука», 1998. – 304с.
  8. Бурова Т.Е. Химия вкуса, цвета и аромата: Учеб.-метод. пособие / Под ред. А.Л. Ишевского. СПб.: НИУ ИТМО; ИХиБТ, 2014. – 28 с.

ТЕХНОЛОГІЯ, ОБЛАДНАННЯ І ПРОЕКТУВАННЯ ХІМІЧНИХ ТА КОСМЕТИЧНИХ  ВИРОБНИЦТВ

Метою викладання навчальної дисципліни є підготовка інженерів-технологів для виробничо-технологічної діяльності, що передбачає знання сучасного стану, перспектив та основних напрямків розвитку хімічної та косметичної промисловості; формування у студентів теоретичних і практичних знань основних принципів організації та технологічного проектування підприємств галузі.

Студенти навчаються розробляти генеральний плану підприємства, засвоюють принципи   зонування території підприємства та характеристики основних, допоміжних, обслуговуючих і адміністративних виробничих приміщень, пізнають методи компонування технологічного обладнання, плани і перерізи будівель. Основними завданнями вивчення дисципліни «Технологія, обладнання і проектування хімічних та косметичних  виробництв» є оволодіння знаннями про сучасні методи проектування виробництв. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні знати: основні проблеми науково-технічного розвитку хімічної і косметичної промисловості, завдання і напрямки у проектуванні виробництва; принципи побудови генерального  і ситуаційного плану підприємства; принципи зонування території підприємства; поняття виробничої потужності та її зв¢язок з підприємством, яке проектується; зв’язок вантажопідйомних механізмів та будівельної частини; класифікацію  та конструктивні елементи промислових споруд; загальні відомості про плани будівель; етапи розробки об’ємно-планувального рішення виробництва; характеристику приміщень, що включаються до складу виробництва; методи і принципи компонування основного та допоміжного обладнання виробництв.

Література

  1. Гринберг Я.И. Проектирование химических производств. — М.: Химия, 1970. — 268 с.
  2. Альперт Л.З. Основы проектирования химических заводов: Уч.пособие.-М.: Высшая школа, 1989.- 304 с.
  3. Гальперин М.И. Монтаж технологического оборудования.- М.: Стройиздат, 1982.- 351 с.
  4. Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий. СН 245-74.- М.: Стройиздат, 1971.

МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ ОБ’ЄКТІВ ХІМІЧНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ

Розвиток світової хімічної промисловості останніми роками визначається в основному такими найважливішими впливовими аспектами:

  • неухильним підвищенням ролі хімічної науки й промисловості у сфері матеріального виробництва, що пов’язане зі зростаючими обсягами виробництва, безперервним розширенням асортименту продукції, створенням нових видів речовини й матеріалів, підвищенням вимог до якості й чистоти продуктів;
  • стійкими тенденціями зростання цін на енергетичні, матеріальні й інші природні ресурси, що є необхідними для різних виробничих процесів;
  • жорсткістю конкурентної боротьби на ринку товарів хімічної промисловості.

У цих непростих умовах першорядною умовою успішної роботи промислового підприємства може бути тільки постановка й розв’язання задачі зниження витрат (собівартості) продукції, що випускається. Для цього потрібна реалізація цілого комплексу заходів, найважливішими з яких є: застосування достатньо точних методів розрахунків хіміко-технологічних процесів, а також вибір оптимальних (найкращих у певному змісті) режимів їх функціонування.

Традиційні методи розрахунків хіміко-технологічних процесів, які базуються на використанні спрощених механізмів їх перебігу й тому вимагають уведення значних коефіцієнтів запасу, є в більшості випадків наближеними й зовсім не відповідають сучасним вимогам. Точні результати іноді можуть бути отримані у результаті досить складних і громіздких розрахунків, однак значно частіше їх одержання неможливе без застосування сучасної комп’ютерної техніки і спеціалізованих пакетів прикладних програм. Лише комп’ютерне моделювання як інструмент для розрахунків хіміко-технологічних процесів дає можливість урахувати найбільшу кількість факторів і явищ, що впливають на перебіг реальних процесів, і забезпечити високу точність передбачення їх поведінки у різноманітних умовах. У результаті коефіцієнти запасу можуть бути зведені до мінімуму, що є одним з істотних факторів економії матеріальних, енергетичних або інших ресурсів.

Для визначення оптимального режиму ведення технологічного процесу в хімічній технології традиційно використовується експеримент на існуючому устаткуванні. Якщо проведення експериментів є неможливим, то залишається спиратися на накопичений під час експлуатації досвід операторів-технологів. Часто для цих цілей створюються лабораторні (аналогічні, подібні, але більш дешеві) установки або технологічні лінії з подальшим виконанням комплексу дослідів на них. Однак такий підхід має недоліки, що є витратними за ресурсами і часом, а іноді й небезпечними. Точні розрахунки оптимального режиму перебігу технологічного процесу на основі математичних моделей і можливість їх оперативного коригування є ще одним важливим фактором підвищення ефективності виробництва.

Для розв’язання розглянутих вище задач, як ми бачимо, необхідні достовірні й надійні математичні моделі хіміко-технологічних процесів і широке застосування математичного моделювання. Сутність цієї методології полягає в заміні вихідного об’єкта його «образом» – математичною моделлю – і надалі у вивченні моделі за допомогою реалізованих на комп’ютерах обчислювально-логічних алгоритмів. Цей метод пізнання поєднує в собі переваги як теорії, так і експерименту. Робота не із самим об’єктом (явищем, процесом), а з його моделлю дає можливість безболісно, відносно швидко й без істотних витрат досліджувати його властивості й поведінку в будь-яких допустимих ситуаціях (переваги теорії). У той самий час обчислювальні (комп’ютерні, імітаційні) експерименти з моделями об’єктів дозволяють, спираючись на ефективність сучасних обчислювальних методів і технічних інструментів інформатики, докладно й глибоко вивчати об’єкти в обсязі, не доступному теоретичним підходам (переваги експерименту). Усе це є причиною того, що методологія математичного моделювання бурхливо розвивається, охоплюючи все нові сфери – від розроблення технічних систем і алгоритмів управління ними до аналізу найскладніших економічних і соціальних процесів.

Елементи математичного моделювання використовувалися із самого початку появи точних наук, і це не випадковість, що деякі методи обчислень називаються іменами таких корифеїв науки, як Ньютон й Ейлер, а слово «алгоритм» походить від імені середньовічного арабського вченого Аль-Хорезмі. Друге «народження» цієї методології припало на кінець 40-х – початок 50-х років XX століття й було зумовлене, принаймні, двома причинами. Перша з них – поява ЕОМ (комп’ютерів), які позбавили вчених величезної за обсягом рутинної обчислювальної роботи. Друга – виконання національних програм СРСР і США зі створення ракетно-ядерного щита, яке не могло бути реалізоване традиційними методами. Математичне моделювання виконало й це завдання: ядерні вибухи й польоти ракет і супутників були попередньо «здійснені» ЕОМ за допомогою математичних моделей і лише потім перетворені на практиці. Цей успіх багато в чому визначив подальший розвиток методології математичного моделювання, без застосування якої тепер у розвинених країнах жоден великомасштабний технологічний, екологічний або економічний проект серйозно не розглядається.

Технічні, екологічні, економічні й інші системи, які вивчаються сучасною наукою, найчастіше не піддаються дослідженню (у потрібній повноті й точності) звичайними методами. Прямий натурний експеримент над ними довгий, дорогий, часто або небезпечний, або, як правило, неможливий, оскільки багато із цих систем існують у «єдиному екземплярі». Ціна помилок і прорахунків у поводженні з ними неприпустимо висока. Тому математичне (ширше – інформаційне) моделювання стає неминучою складовою науково-технічного прогресу.

Прагнення до реалізації подібних складних завдань у хімічній промисловості привело до інтенсивного нагромадження знань на стику двох наук – кібернетики й науки про хімічну технологію. У зв’язку з необхідністю постановки й вирішення проблем хімічної технології з використанням методів і засобів кібернетики останніми роками виник новий науковий напрямок, що одержав назву хімічна кібернетика.

Розглядаючи питання ширше, можна відзначити, що елементи моделювання наявні майже в усіх видах творчої діяльності людей різних «спеціальностей» – дослідників і підприємців, політиків і воєначальників. Привнесення в ці сфери точного знання допомагає обмежити інтуїтивне умоглядне «моделювання», розширює поле застосувань раціональних методів. Звичайно ж математичне моделювання є ефективним лише при виконанні певних професійних вимог: чітке формулювання основних понять і припущень, аналіз адекватності використовуваних моделей, гарантована точність обчислювальних алгоритмів і т.д. Якщо ж говорити про моделювання систем за участі «людського фактора», тобто об’єктів, які тяжко формалізуються, то до цих вимог необхідно додати необхідність акуратного розмежування математичних і життєвих термінів (таких, що звучать однаково, але мають різний зміст), обережного застосування вже наявного математичного апарата до вивчення досліджуваних явищ і процесів (кращий шлях «від задачі до методу», а не навпаки) і багато іншого.

Таким чином, на підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що фахівець, який займається побудовою моделей і моделюванням, повинен мати чітке уявлення про сутність фізико-хімічних явищ, що відбуваються в об’єкті та вміти математично описувати процеси, що відбуваються в об’єкті, тобто  застосовувати методи моделювання.

Література

  1. Бондарь А. Г. Математическое моделирование в химической технологии. ‑ К.: Вища школа, 1973. – 280 с.
  2. Закгейм А. Ю. Введение в моделирование химико-технологических процессов. ‑ 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Химия, 1982. – 288 с.
  3. Гартман Т. Н. Основы компьютерного моделирования химико-технологических процессов: учеб. пособие для вузов / Т. Н. Гартман, Д. В. Клушин. – М.: ИКЦ «Академкнига», 2006. – 406 с.
  4. Кафаров В. В. Методы кибернетики в химии и хи-мической технологии. ‑ изд. 2-е. ‑ М.: Химия, 1971. – 379 с.
  5. Фрэнкс Р. Математическое моделирование в химической технологии. ‑ М.: Химия, 1971. – 272 с.
  6. Бояринов А. И. Методы оптимизации в химической технологии / А. И. Бояринов, В. В. Кафаров. ‑ изд. 2-е. М.: Химия, 1975. – 576 с.

КОМП’ЮТЕРНІ ТЕХНОЛОГІЇ В НАУКОВІЙ ТА ІНЖЕНЕРНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ В ТЕХНОЛОГІЯХ ХАРЧОВИХ ДОБАВОК І КОСМЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ

Комп’ютерні технології або інформаційні технології – це узагальнена назва технологій зберігання, передачі, обробкі, захисту та відтворення інформаціїї з використанням комп’ютерів. Неможливо уявити собі сучасне виробництво і сучасну науку де б не застосовувалися комп’ютери. Обчислювальна техніка все більш широко використовується не тільки для автоматизації виробництва, але і в самих різних його сферах. Подібне залучення обчислювальної і мікроелектронної техніки в діяльності різних виробничих систем називається комп’ютеризацією виробництва.

Комп’ютеризація це основа технічного переозброєння виробництва, необхідна умова підвищення його ефективності. На базі ЕОМ і мікропроцесорів створюються технологічні комплекси, машини і обладнання, вимірювальні, регулюючі і інформаційні системи, ведуться проектно-конструкторські роботи і наукові дослідження, здійснюється інформаційне обслуговування, навчання і багато іншого, що забезпечує підвищення суспільної і індивідуальної продуктивності праці, створення умов для всебічного і гармонійного розвитку особистості.

Дисципліна «Комп’ютерні технології в науковій та інженерній діяльності в технологіях харчових добавок і косметичних засобів» призначена активувати застосування студентами ПК в навчальному процесі і, зокрема, при виконанні курсових і дипломного проектів, поглибити знання і вміння студентів з програмування в середовищах Excel, MathCad і Visual basic for applications. Необхідність розробки нових алгоритмів сприятиме більш якісному засвоєнню студентами технологічних аспектів дисциплін спеціалізації. При вивченні цієї дисципліни студенти одержують конкретні фахові знання і вміння з методології побудови алгоритму розрахунку конкретного процесу або об‘єкту та реалізації алгоритму в указаних середовищах.

Література

  1. Берг А. И. Кибернетика – наука об оптимальном управлении. ‑ М.;Л.: Энергия, 1964.
  2. Луговський В. ІМатематичне моделювання та застосування ЕОМ в хімічній технології: конспект лекцій з курсу для студентів хіміко-технологічних спеціальностей. – Одеса: Одеський національний політехнічний університет, 2003. ‑ 101 с.
  3. Паничев В. В. Компьютерное моделирование: учебное пособие / В. В. Паничев, Н. А. Соловьев. – Оренбург: ГОУ ОГУ, 2008. – 130 с.
  4. Холоднов В. А. Системный анализ и принятие решений. Компьютерное моделирование и оптимизация объектов химической технологии в Mathcad и Excel: учебное пособие / В. А. Холоднов, В. П. Решетиловский, М. Ю. Лебедева, Е. С. Боровинская. СПб.: СПбГТИ (ТУ), 2007. ‑ 425 с.
  5. Гартман Т. Н. Компьютерное моделирование простых гидравлических систем / Т.Н.Гартман, В.Н.Калинкин, Л.И.Артемьева, под общей редакцией д.т.н. Т. Н. Гартмана. ‑ М.: РХТУ им. Д.И. Менделеева, 2002. ‑ 40 с.
  6. Дворецкий Д. С. Расчет и оптимизация процессов и аппаратов химических и пищевых производств в среде MatLab: учеб. пособие / Д. С. Дворецкий, А. А Ермаков, Е. В Пешкова, под ред. д-ра техн. наук, проф. С. И. Дворецкого. Тамбов: Изд-во Тамб. гос. техн. ун-та, 2005. ‑ 80 с.
  7. Холоднов В. А. Системный анализ и принятие решений. Компьютерные технологии моделирования химико-технологических систем с материальными и тепловыми рециклами: учебное пособие / В. А. Холоднов, К. Хартманн, В. Н. Чепикова, В. П. Андреева. ‑ СПб.: СПбГТИ (ТУ), 2006. ‑ 160 с.

ТЕХНОЛОГІЇ ХАРЧОВИХ ВИРОБНИЦТВ

Метою викладання  навчальної  дисципліни  «Технології харчових виробництв» є надання майбутнім магістрам відомостей про теорію і практику харчових виробництв, про основні закономірності харчових технологій, гігієнічні регламентації по використанню харчових добавоку продуктах харчування. Основні завдання дисципліни: оволодіння знаннями про принципи організації виробництв основних продуктів харчування, про норми та правила застосування харчових добавок в харчових продуктах, знайомство з об’єктами та задачами спеціальності. Вивчення дисципліни надає необхідну базу для проходження переддипломної практики, а також для подальшого самовдосконалення шляхом самостійної підготовки.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати:

  • Особливості технології виробництв харчових продуктів;
  • Класифікацію галузей харчової промисловості;
  • Основні компоненти сировини та їх роль в різних технологічних процесах;
  • Принципи раціонального використання сировини, енергоресурсів, устаткування;
  • Загальну характеристику харчових виробництв;
  • Науково-теоретичні основи окремих  технологій харчових  виробництв (борошна, хліба, хлібобулочних виробів, макаронних виробів, продуктів масложирового виробництва, цукру,молока та молокопродуктів, м’ясних виробів);
  • Стан сучасного ринку харчових продуктів та основні маркетингові стратегії виробництв;
  • Загальні актуальні проблеми технологій харчової промисловості та харчових добавок;
  • Шляхи підвищення конкурентоспроможності продуктів харчування та основні напрямки технологічних та рецептурних інновацій, які використовуються у виробництві.

Література

  1. Технология пищевых производств./ Под ред. А.П.Нечаева. — М.: Колос, 2005. — 768 с.
  2. Стабников В.Н., Остапчук Н.В. Общая технология пищевых продуктов. Учебн. пособие для вузов. – К.: Вища школа. – 1980. – 304 с.
  3. Технология пищевых продуктов / Л.П. Ковальская и др. – М.: Колос, 1997. – 752с.
  4. Назаров Н.И., Гинсбург Л.С. и др. Общая технология пищевых производств. – М.: Легкая и пищевая промышленность, 1981. – 360 с.
  5. Домарецький В.А., Остапчук М.В., Українець А. Технологія харчових продуктів: Підручник / За ред. А.І. Українця. – К.: НУХТ, 2003. – 572 с.
  6. Товажнянський Л.Л., Бухкало С.І., Капустенко П.О, Орлова Є.І. Загальна технологія харчових виробництв у прикладах і задачах: Підручник. – К.; Центр навчальної літератури, 2005. – 496 с.
  7. Плахотник В.Я. Контроль качества пищевых продуктов. – К.: Урожай, 1988. – 141 с.
  8. Плахотін В.Я., Тюрікова І.С., Хомич Г.П. Теоретичні основи технологій харчових виробництв: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 640 с.
  9. Основы технологии пищевых продуктов. / Под ред. Е.С.Дрбоглава.- М.: Пищевая промышленность, 1978.  – 384 с.

Питання до дисципліни «Технології харчових виробництв»