Знайомство з історією міста слід починати з Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького (пр. Д. Яворницького, 16; http://museum.dp.ua/).

У лютому 1849 в Катеринославі був заснований Громадський музей старожитностей Катеринославської губернії. Ініціаторами його створення були місцеві діячі – губернатор А. Я. Фабр і директор місцевої гімназії Я. Д. Грахов (тому музей часто називали “Фабрівським”). Розташовувався музей в будівлі Потемкинского палацу, що належав Дворянському губернському зібранню. У колекції музею були археологічні та історичні реліквії, рідкісні експонати, знайдені переважно в Катеринославській губернії, а також реліквії стародавнього Єгипту (мумія жінки з дитиною) і античної Греції. Особлива увага приділялася пошуку та збереженню кам’яних статуй, яких на території губернії в середині XIX століття налічувалося більше 400. У 1860-1900 рр. колекція музею розташовувалася в приміщенні класичної чоловічої гімназії (нині корпус Медичної академії на Соборній площі).

У 1887 р громадський діяч і землевласник А. Н. Поль відкрив в місті перший приватний музей, розташований в його власному будинку на Соборній площі. Колекція А. Поля становила понад 4770 предметів: археологічні знахідки з курганів та інших поховань Катеринославської губернії, зокрема Криворіжжя, реліквії запорізького козацтва (по материнській лінії Поль був нащадком гетьмана Павла Полуботка); єгипетські реліквії і культові предмети. Після смерті А. Поля в 1890 р громадськість міста виступила з ініціативою створення губернського музею ім. А. Н. Поля, який був відкритий в 1902 р в приміщенні Комерційного училища (директором музею в 1902-1933 рр. Працював Д. І. Яворницький). У 1905 р музей ім. А. Н. Поля прийняв перших відвідувачів у спеціально побудованому приміщенні (за зразком будинку Гофмана в Берліні). У музей були передані зборів Фабрівським музею, колекції Д.Яворницького, І. Акінфієва, А. Синявського і інших діячів. Зусиллями Д. І. Яворницького музей перетворився на справжню скарбницю історичних багатств регіону і світової культури.

Зараз у фондах музею зберігаються 250 тис. Музейних предметів. Серед них археологічні пам’ятники, реліквії запорізького козацтва, стародруки XVI – XVII ст., Раритетні книжкові видання ХVIII – ХІХ ст., Культова колекція, порцеляна, годинники, меблі, зброя і багато інших пам’ятників історії і культури.

Щорічно музей відвідує понад 300 тис. Осіб, для яких проводиться 7000 екскурсій, функціонує понад 60 виставок. На базі музею також проводяться зустрічі, презентації книг, музейні вітальні, нічні театралізовані екскурсії, музейні фестивалі, функціонують археологічний гурток, літературознавчі студії та клуби.

Дніпропетровський національний історичний музей

“Кам’яні баби”

У Дніпрі, в історичному музеї ім. Д. І. Яворницького, знаходиться найбільша в Україні колекція кам’яної пластики – 86 кам’яних баб (разом з козацькими хрестами та античними скульптурами колекція налічує близько 100 експонатів). Самим унікальним пам’ятником в колекції кам’яної пластики є Керносівський ідол – антропоморфна стела епохи енеоліту (зображення протоарійского божества, середина III тис. До н. Е.), Який не має аналогів ні в одному музеї Європи. Збори кам’яних баб створювалося разом з музеєм.

Для огляду жителів і гостей міста на відкритому майданчику музею розташовані середньовічні тюркські половецькі статуї (їх в музеї 67). Вони датуються XII – першою половиною XIII ст., Коли половецьке монументальне мистецтво досягло найвищого розквіту. В степу Дніпровського Надпорожжя ці статуї встановлювали на курганах половецькі (або кіпчакскіє) кочові племена, які прийшли в Східну Європу через Волги з Азії. У районі порогів по берегах Дніпра знаходилося найбільше об’єднання половців – Придніпровська орда.

Половецькі статуї з колекції Дніпропетровського історичного музею

У музеях Дніпропетровської області представлені інші цікаві експонати кам’яних скульптур, які відрізняються матеріалом і технікою виготовлення.

Кам’яні баби з колекції Новомосковського історико-краєзнавчого музею

Кам’яні баби з колекції Нікопольського краєзнавчого музею

Днепропетровский художественный музей

Дніпропетровський художній музей

Для тих, хто цікавиться творами мистецтва, пізнавальним буде відвідування Дніпропетровського художнього музею (вул. Шевченка, 21; http://artmuseum.dp.ua/).

Музей був відкритий в 1914 р Його перша експозиція розміщувалася в Потьомкінському палаці (тепер Палац студентів ДНУ) і складалася з 64 творів російських і українських майстрів. У 1920-1930-х роках в музей були передані роботи вітчизняних і західноєвропейських майстрів з колекції Д. І. Яворницького, а також з Державної Третьяковської галереї (Москва) і Ермітажу (Санкт-Петербург).

У постійно діючій експозиції можна побачити роботи видатних майстрів минулого: В. Боровиковського, І. Шишкіна, І. Левітана, К. Коровіна, В. Сєрова, І. Рєпіна, В. Маковського, М. Пимоненка, К. Костанді, С. Васильківського , А. Мурашко, Д. Бурлюка, Б. Григор’єва. Своєрідною перлиною музейної збірки є роботи катеринославського художника-символіста М. Сапожникова.Більшу частину колекції декоративно-прикладного мистецтва XVIII – XXI ст. представляють твори української культури. Це – кераміка Опішні, гутне скло Львова.Особливе місце в музейній колекції відведено творам прославлених майстрів петриківського декоративного розпису: Тетяни Пати, Надії Білокінь, Федора Панка, Василя Соколенка та їх учнів, послідовників. Музейне зібрання доповнює колекція західноєвропейського порцеляни Німеччини, Франції, Данії і невелике зібрання східного мистецтва Японії, Китаю.

Музей лоцманів Дніпровських порогів

Відвідування музею дає можливість ознайомитися з традиціями та звичаями лоцманів – представників однієї з найстаріших професій, які проводили суду через Дніпровські пороги. Поселення лоцманів в нашому регіоні існували з середини XVII ст., А їхня професія користувалася попитом до 1932 р – будівництва Дніпрогесу.

Створив музей в 1994 р останній дніпровський лоцман, колишній політв’язень, педагог, краєзнавець Г. Н. Омельченко (1911-2003 рр.). Музей розташований в Будинку культури на південній околиці Дніпра, в селищі Лоцманська Кам’янка (ж / м Перемога). В експозиції представлені якоря, весла, одяг лоцманів, вишиті рушники і сорочки, скрині, глечики, народні картини і десятки фотографій.

Експонати лоцманів Дніпровських порогів

Музей “Пам’ять єврейського народу і Голокост в Україні”

Музей – третій в світі за величиною меморіальний комплекс, присвячений Голокосту (відкритий в 2012 р). Музей розташований на трьох поверхах центру “Менора”.

Перший зал Музею “Пам’ять єврейського народу і Голокост в Україні” присвячений традиціям іудаїзму, а також особливостям життя євреїв в містах і містечках. Найбільший зал Музею присвячений Голокосту. За залом історії Голокосту слід “Зал пам’яті – зал імен”. Біля виходу з Музею гості можуть побачити інсталяцію «Розлом світу”, що нагадує про катастрофу цивілізації після приходу до влади нацистів.

В експозиціях, окрім традиційних вітрин з експонатами, використовуються мультимедійні інсталяції, голограми, трансляція відео- і аудіозаписів. Високохудожні роботи художників і дизайнерів, унікальні експонати, авторські освітні програми свідчать про унікальність музею. Розвитком музею займається Український інститут вивчення Голокосту “Ткума” ( “Відродження”) (www.tkuma.dp.ua).

Аерокосмічний музей ім. А. М. Макарова

Дніпропетровськ – космічна столиця України. На базі Національного центру аерокосмічної освіти молоді (http://www.unaec.dp.ua/) створений унікальний аерокосмічний музейний комплекс. Демонструються справжні космічні станції, супутники, бойові ракети. Експозиція музею складається з двох розділів: огляд виставки в залі музею і огляд зразків ракетного озброєння на майданчику музею.

Екскурсія на трубопрокатний завод “ІНТЕРПАЙП СТАЛЬ”

Екскурсія на найбільший сучасний електросталеплавильний комплекс в Європі і СНД дуже цікава для студентів нашого університету і приваблива для студентів, що навчаються в інших містах України.

ІНТЕРПАЙП – перший завод, побудований з “нуля” в незалежній Україні, в якому гармонійно поєдналися інноваційні сталеплавильні технології, нова культура виробництва і сучасне мистецтво (http://www.interpipe.biz/kso/). Унікальність заводу (не тільки в масштабах Дніпра, а й всієї України) забезпечує сучасне обладнання, “зелені” технології (безвідходне виробництво) і цікаві арт-об’єкти, створені Олафур Елліассоном: штучне Сонце – Дніпропетровський схід, “Твій тунель часу”, “Твій вогненний візерунок “,” Твій міст роздумів “,” Матеріал – це рух “.

Пам`ятки міста

Для тих, хто любить пішохідні прогулянки, захоплюючим буде знайомство з цікавими пам’ятками нашого міста. Найбільш відомі пам’ятники архітектури в Дніпрі були побудовані в кінці ХІХ – початку ХХ століття. Значна їх частина зосереджена в центральній частині міста – на сучасному проспекті Д. Яворницького або недалеко від нього.

Нагірна частина (північна частина сучасного Соборного району) розташована на головному з трьох пагорбів, з якого починалася забудова Катеринослава. Найстарші вцілілі будівлі в місті можна побачити на сучасній вулиці Сергія Єфремова – будинку № 8 і 10 були побудовані в 1790-х рр.

Соборна площа – одне з найкрасивіших місць Дніпра. Її відвідують сотні городян і гостей міста: хтось приходить в Преображенський собор, інші в історичний музей, треті – вшанувати пам’ять похованих тут воїнів, четверті – просто відпочити в скверику.

Преображенський собор було урочисто закладено Катериною II і австрійський цісар Йосиф II 9 травня 1787 р Генерал-губернатор краю князь Г. Потьомкін планував, що новий храм своєю величчю перевершить собори св. Петра і Павла в Римі. Добудований він був в 1830-1835 рр. за проектом видатного петербурзького архітектора А. Захарова.

Поруч з собором знаходиться верстова миля, споруджена на честь подорожі імператриці Катерини II на Південь імперії. Цей обеліск вважається першою кам’яною спорудою в Катеринославі.

Верстова миля (1787 г.)

Парк ім. Т. Г. Шевченка

Свідками заснування міста є пам’ятки садово-паркового мистецтва кінця XVIII століття, які збереглися донині – парк імені Тараса Шевченка та парк Лазаря Глоби. Їх посадив козацький осавул Лазар Глоба: спочатку – верхній сад (нині парк ім. Т. Шевченка), а коли Потьомкін викупив його для будівництва свого палацу, то він заклав ще один сад в слободі Половиця поблизу озер (нині парк Л. Глоби).

Потьомкінський палац (нині Палац студентів Дніпропетровського національного університету) був побудований в 1787-1789 рр. за проектом І. Старова. Навколо палацу, на південно-східній частині пагорба, був влаштований англійський парк з оранжереями, де росли екзотичні рослини (облаштуванням парку займався англійський садово-парковий майстер Вільям Гулд). Після смерті господаря палац занепадає і руйнується.

У 30-50-х рр. XIX століття будівлю палацу була кардинально перебудована для засідань Дворянських зборів.

Під час Другої світової війни палац згорів. У 1952 р він був реконструйований і набув сучасного вигляду. З історією палацу пов’язані легенди про підземні ходи, які цікавлять вже не одне покоління жителів міста.

Потьомкінський палац

На території парку розташовано багато пам’ятників і цікавих скульптур. Тут же побудований популярний в радянські часи Літній театр. Багато городян разом з дітьми приходять в цей парк відпочити і погодувати білочок.

З оглядового майданчика відкривається мальовничий вид на річку Дніпро, Січеславську Набережну та Монастирський острів. Тут святкують самі знаменні події або просто відпочивають.

Фонтан на оглядовому майданчику в парку ім. Т. Г. Шевченка

Привабливим об’єктом для жителів міста і туристів є Монастирський острів, історія якого багата легендами і історичними подіями. Поширеною є думка про відвідування острова Андрієм Первозванним, княгинею Ольгою, князем Володимиром Великим. До навали монголо-татар на острові існував візантійський монастир (звідси і назва острова).

За часів Київської Русі по річці Дніпро проходив важливий торговий шлях “із варяг у греки”, про що свідчили знахідки візантійських монет VIII-IX століть. Щодо епохи середньовіччя зустрічається згадка про намір князя Дмитра Вишневецького побудувати тут нову козацьку фортецю (після зруйнування Січі на острові Хортиця в середині ХVI століття). В кінці ХVIII століття генерал-губернатор Г. Потьомкін планував побудувати на острові університет і академію мистецтв і до Катеринослава навіть запросили відомих російських і іноземних вчених. Однак цим планам не судилося здійснитися. Після смерті Г. Потьомкіна в Катеринославі залишилося трохи казенних і приватних будинків і своєю красою виділялися лише будинок і сад Потьомкіна.

Надалі острів змінював господарів і імена аж до 1889 року, коли його придбав Богомолов, ім’я якого закріпилося за островом до середини ХХ століття. На початку ХХ століття острів став опорою для Мерефо-Херсонського залізничного моста, на березі з’явилася база яхт-клубу. В середині ХХ століття острів, вже носив нове ім’я – Комсомольський, був приєднаний до парку ім. Т. Шевченка і з’єднаний з ним пішохідним мостом, що зробило його популярним місцем відпочинку для жителів міста.

У 1999 р в північній частині острова був побудований православний храм Святителя Миколая, який вельми вдало вписався в ландшафт і створив більш цілісний образ цього мальовничого куточка.

Монастирський острів, храм Св. Миколая

На острові є пам’ятник Т. Шевченка, 17-метровий штучний водоспад “Поріг Ревучий”, акваріум прісноводних риб, який охоче відвідують екскурсанти, розважальні атракціони, пляж. Канатна дорога і пішохідний міст з’єднують острів з Нагірної частиною.Набережна міста Дніпра є однією з найвизначніших пам’яток міста. Вона проходить по правому березі річки Дніпро від житлового масиву Парус на заході до Південного мосту на півдні, де переходить у вулицю Далеку. Це найдовша набережна в Європі (23 км), вона складається з трьох відрізків – Набережних Заводський, Січеславською і Перемоги.

Будівництво набережній почалося в середині ХХ століття. У 2005-2007 роках набережна Дніпра була повністю реконструйована: посередині розташувався зелений бульвар, укладено нову тротуарну плитку, встановлено сучасне освітлення, споруджені фонтани, скульптурні композиції.

Січеславська Набережна є улюбленою зоною відпочинку для жителів міста, іноземних гостей і екскурсантів. Одним з головних її об’єктів є фонтан “Білий Лебідь”, встановлений на поверхні річки навпроти готелю “Дніпропетровськ”. Фонтан обертається і “махає крилами”, а висота струменя води досягає 50 метрів. Ще тут розташовані два мініатюрних фонтану “Гейзер” і фонтан “Сфера”.

Також на набережній можна побачити Сімейну лавку – це 50-метрова лавка, прикрашена художнім куванням (як найдовша лава занесена в Книгу рекордів України). Кілька інсталяцій зображують життєвий шлях сім’ї – момент зустрічі закоханих, рішення бути разом, народження дітей, світ, турботу і спілкування. На лавці можна посидіти поруч з Купідон, або ж сховатися під парасолькою. Біля пішохідного моста в напрямку до парку Шевченка виставлена композиція Лавки закоханих і Дерева щастя, виготовлені місцевими ковалями і подаровані жителям до Дня міста. Лава і дерево стали справжнім символом для всіх закоханих. На цьому місці кожен прагне призначити побачення, а люблячі половинки залишають тут замки щастя.

На Січеславською Набережній розташований Дніпропетровський цирк, який був побудований за проектом Павла Нірінберга і є однією з візитних карток міста. Будівля виконана з блискучого металу, оснащено ефектним підсвічуванням. Ще на набережній розташовані знамениті новобудови – дві 28-поверхові башти-близнюки, частину архітектурного ансамблю “Крутогорний”. Правий і лівий береги річки Дніпро з’єднані п’ятьма мостами. Особливо романтичним в світлі вогнів місто Дніпро стає ввечері.На Фестивальному причалі проводяться різні молодіжні та культурно-мистецькі акції.

Фестивальний причал

У центральній частині міста зосереджені пам’ятники XIX – початку ХХ століть, які свідчать про капіталістичної епохи розвитку Катеринослава. Цікавою та пізнавальною буде екскурсія вздовж проспекту Дмитра Яворницького (раніше – Карла Маркса). Він знаходиться в центральній частині сучасного Дніпра і вважається одним з найширших проспектів в Європі. Офіційна назва “Катерининський проспект” головна вулиця міста отримала в 1834 р Бульвар на проспекті простягався до Казенного саду (нині парк Лазаря Глоби), який вважався західним кордоном міста.

Людиною, який змінив життя нашого регіону в другій половині XIX століття і сприяв перетворенню Катеринослава з провінційного містечка в промислове місто, справедливо вважається А. Н. Поль, підприємець, земський діяч, один із засновників історичного музею в Катеринославі. За свої заслуги перед містом А. Н. Поль отримав звання почесного громадянина Катеринослава. Пам’ятник Полю розташований біля Будинку губернатора.

Пам’ятник А. Н. Полю

З 1905 р в місті почала діяти нова поштово-телеграфна контора, прибудована до старого двоповерхового будинку Поштовій станції 1839 г. (пр. Д. Яворницького, 62). Будинки сучасної головної пошти недавно були капітально відреставровані.

Головпоштамт Дніпра

Одним з основних визначних пам’яток центральної частини Дніпра є Літературний музей (пр. Д. Яворницького, 64). Тут знаходився опікунська комітет іноземних поселенців, який з 1818 по 1845 рр. очолював герой Вітчизняної війни 1812 року, генерал-лейтенант І. Н. Инзов. У травні 1820 в його канцелярії служив відомий поет А. С. Пушкін.

У 1912-1913 рр. на Катерининському проспекті (нині Д. Яворницького, 66) був побудований 5-ти поверховий готель “Асторія” (за проектом А. Красносільського), один з кращих в Катеринославі. В даний час це єдиний готель, який зберігся з тих часів.

На перехресті Катерининського проспекту і вулиці Клубної (нині Воскресенська / Леніна) в 1910-1912 рр. було побудовано триповерхове приміщення відділення Санкт-Петербурзького Міжнародного комерційного банку (нині відділення Національного банку України).

У Будинку губернатора (вул. Воскресенська / Леніна, 14) з 1850 по 1887 рр. розташовувався Англійський клуб (відомий з 30-х років XIX століття), в якому проходила світське життя катеринославського еліти, а пізніше перебувала канцелярія губернатора. Зараз приміщення належить “Приватбанку”.

Одним з найбільш цікавих будівель Катеринослава є “будинок” В. Хреннікова або “Український дім”, а нині – 5-ти зірковий готель “Україна”. Він був побудований в 1910 – 1913 рр. в стилі українського бароко і модерн на розі Катерининського проспекту і Первозванівській вулиці (нині Короленка). Будівля прикрашали п’ять багатоярусних шатрових веж, на стінах – майоліка за мотивами народної творчості. На двох сусідніх вежах зображено козака з мушкетом. Власником будинку був місцевий мільйонер, меценат і український патріот Володимир Хренніков. Він задумав його не просто як житловий прибутковий будинок, а символ Запорізької Січі. До революції 1917 р в будинку розташовувалися театр “Палас”, ряд магазинів.

У 1901-1903 рр. на перехресті проспекту і вулиці Управской (нині Виконкомівська) за проектом архітектора Д. С. Скоробогатова було побудовано нове триповерхове приміщення Міської Думи (нині Училище культури, пр. Д. Яворницького, 47). На цокольному поверсі розміщувався Міський банк, а з південного боку знаходилося двоповерхове приміщення пожежної команди.

Нові обриси вже сучасний центр міста придбав у зв’язку з будівництвом бізнес-центру “Босфор” (Катеринославський бульвар). Це був один з перших торгово-офісних центрів такого рівня в Дніпрі (включає бутики, кафе, елітні ресторани, магазини і офіси). Вулиця на цій ділянці перетворена в пішохідну зону з фонтанами, літніми кафе, місцями відпочинку та зеленими насадженнями.

Сучасний центр міста справляє враження, що Дніпро – динамічно розвивається місто контрастів.

Історичні околиці міста

В околицях міста знаходяться залишки трьох козацьких фортець: Кадацької, Новокадацкой і Богородицької (Новобогородицької). Їх відвідування можливо в складі організованих туристичних груп.

Фортеця Кодак – пам’ятник загальнодержавного та світового значення козацької епохи. Її залишки збереглися на території села Старі Кодаки (поблизу аеропорту). Фортеця була побудована у 1635 р польською владою за проектом і під керівництвом французького інженера Г.-Л. де Боплана на правому березі Дніпра, на високій скелі – тут знаходився перший дніпровський поріг. Для побудови фортеці використовувалися земля і дерево. Її призначенням було контроль навколишніх річкових і сухопутних доріг і всіх дій запорізьких козаків. У серпні того ж року козаки на чолі з І. Сулимою захопили і зруйнували фортецю. У 1639 р фортеця була відновлена німецьким інженером Фрідріхом Геткантом. Її територія збільшилася в три рази. Поступово біля фортеці виникло село, яке зараз називається Старі Кодаки.

Карта-схема фортеці Кодак

Кодацьку фортецю відвідували відомі польські воєначальники і представники влади, шляхта, козацька старшина. У Кодацької фортеці служили поляки, німці (в тому числі шведи, голландці, данці), представники української козацької старшини. Тут були: коронний гетьман С. Конєцпольський, Стефан Чарнецький, один з кращих полководців Речі Посполитої, Марк Собеський, брат майбутнього короля Речі Посполитої Яна III Собеського (1674-1696 рр.), Адам Конєцпольський, племінник коронного гетьмана і багато інших офіцерів.

1 жовтня 1648 р гарнізон фортеці перейшов на бік Української козацької держави Богдана Хмельницького. На згадку про цю подію в 1910 р за рахунок Катеринославського губернського земства на одному з бастіонів фортеці був установлений обеліск (за пропозицією Д. І. Яворницького).

Обеліск Д. І. Яворницького на збереженому бастіоні

У 1656 р Кодак перейшов в підпорядкування Запорізької Січі. Тут була створена берегова стража козаків-лоцманів, які проводили суду через дніпровські пороги. Фортеця була зруйнована в 1711 р Під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. її частково відновили. Після ліквідації Запорізької Січі в 1775 р фортеця перебувала в дуже занедбаному стані. Жителі Старого Кодака професійно займалися лоцманства аж до 1932 р, коли після будівництва Дніпрогесу річкові пороги пішли глибоко під воду. З початку XX століття на території Старого Кодака стали активно добувати граніт і пісок для будівництва лінії Мерефо-Херсонської залізниці. Промисловий видобуток граніту в другій половині ХХ століття сприяла руйнації валів і бастіонів фортеці. Гранітний кар’єр, який існував до 1993 року, знищив половину валів і бастіонів редуту з боку Дніпра разом з частиною скелі. На території колишньої фортеці залишилося глибоке штучне озеро.

Разом з цим, з вцілілого бастіону відкривається чудовий вид на місто, Самару, навколишні острови і населені пункти.

Залишки валів фортеці Кодак

Озеро на місці гранітного кар’єру

Петриківка 

Одним з найбільш привабливих об’єктів для гостей Дніпропетровської області є відвідування Петриківки – знайомство з самобутньою українською національною стилем живопису, в основі якого лежить образне сприйняття рідної природи, любов до української землі.

Петриківка – старовинне козацьке село, засноване в XVIII столітті, розташоване на притоці річки Оріль. Походження села пов’язують з ім’ям останнього кошового отамана Запорізької Січі, Петра Калнишевського. Розписані дощечки, дудочки, шкатулки є візитною карткою сучасної Дніпропетровщини. У 2013 році Петриківський розпис отримала статус нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО – перший зразок українського етнографічного мистецтва, який отримав таке високе міжнародне визнання.

У Петриківці розташований Центр народного мистецтва “Петриківка”, де можна не тільки придбати красиві розписані квітами і птахами сувеніри, а й самому взятися за пензля в майстер-класі, який проводять фахівці. При центрі створено музей народно-прикладного мистецтва, експозиція якого включає безліч шедеврів етнічної живопису: картини, розписні предмети побуту, прикраси. У майстернях художників і в експериментальних цехах можна не тільки побачити, як працюють художники, а й самим спробувати навчитися малювати в петриківськім стилі.

Козацький хутір “Галушківка” зустрічає гостей в с. Гречане Петриківського району Дніпропетровської області (його розвитком займається громадська організація “Козацтво Придніпров’я”; http://galushkivka.com/).

Хутір заснували в XVIII столітті запорізькі козаки, він входив до складу Протовчанської паланки Війська Запорізького. Зараз – це центр “зеленого” туризму, етнографічного і патріотичного виховання молоді.

На хуторі “Галушківка” розташовані три селянські садиби, побудовані в кінці ХІХ століття. У першій садибі розміщується етнографічний музей (музей Хреста і музей сільського побуту). Друга – це садиба художника, в ній можна зупинитися на нічліг (міні-готель). У третій садибі знаходиться майстерня, де проводяться майстер-класи з Петриківкою розпису і гончарного мистецтва.

Новомосковськ розташований на землях Самарської паланки (в епоху Запорізької Січі називався як містечко Самарчик, офіційна назва – Новоселиця). Залишки фортеці були розібрані місцевими жителями на будівництво. Сучасне місто приваблює туристів унікальним собором і найдавнішим чоловічим козацьким монастирем.

З історією та традиціями міста можна ознайомитися в Новомосковському міському історико-краєзнавчому музеї імені П. Калнишевського (http://nmikm.at.ua/). Музей розміщений в цікавому будівлі 1901 року в стилі український модерн.

Новомосковський історико-краєзнавчий музей

Візитною карткою Новомосковська є унікальний дерев’яний Троїцький собор у стилі бароко, зведений в кінці ХVIII століття. Собор – єдиний в Україні храм, який має дев’ять куполів, з кожної сторони світу видно по три купола. Конструктивне рішення споруди не має аналогів у світовій архітектурі.

Троїцький храм був зведений Якимом Погребняком з Нових Водолаг Харківської губернії на замовлення козацької старшини в 1778 р без єдиного цвяха. У 1888 р будівля зазнала реконструкції за проектом архітектора Харманского, при цьому собор зазнав істотних змін (заміна окремих колод перетворила його в нову будівлю, з нового лісу, він не був збережений первинний нахил всередину, спотворено форму куполів і арок прорізів). Після реконструкції собору в 1887 р побудували дзвіницю, яка розташована на захід від собору. Дерев’яна, квадратна в плані, триярусна дзвіниця за стилем виконання не пов’язана з бароковою архітектурою собору, однак разом з собором дзвіниця створює найбільш видатний ансамбль дерев’яної архітектури Лівобережної України.

Троїцький собор

Самарський чоловічий монастир

Свято-Миколаївський Пустельний Самарський чоловічий монастир (http://samarsky-mon.church.ua/) є одним з найстаріших пам’яток Запорізької Січі, який зберігся до нашого часу. Точна дата виникнення монастиря невідома. Згадки про існування монастиря датуються 1576 г. (фортеця з церквою), 1602 г. (монастир, в якому знаходилася школа, лікували поранених і хворих козаків, доживали старі козаки), 1670 г. (відновлення монастиря). Після Прутського миру 1711 році монастир потрапив під владу Кримського ханства і лише з 20-х років XVIII століття він став відроджуватися. Відродження монастиря пов’язане з діяльністю миргородського полковника (а в 1727-1734 рр. Гетьмана Лівобережної України) Данила Апостола і його сина, до володінь якого відійшли землі Самарської паланки. Створення запорожцями 1734 р Нової Січі сприяло облаштування монастиря. Під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. монастир був перетворений на неприступну фортецю, захопити яку кримські татари не змогли, але монастир суттєво постраждав.

У XVIII столітті Самарський монастир знаходився під опікою Межигірського монастиря, а в економічних відносинах залежав від Коша Запорозької Січі. На середину XVIII століття припадає другий етап формування комплексу Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря: були проведені фортифікаційні роботи, збільшилася чисельність ченців, споруджені будинки для прийому паломників, відкриті школи і лікарні, побудовані дачі, ціле село Чернече для підданих, вотчинників і прислужників монастиря. Після ліквідації Запорізької Січі монастир ще деякий час зберігав свої володіння.

У 1782-1787 роках велося будівництво кам’яного Миколаївського собору, ініціатором якого був Кирило Тарловський (в історії нашого краю більш відомий як “дикий поп”). Він був головним священиком Покровської церкви на Запорізькій Січі, багатим поміщиком, з ініціативи якого відбувалося заселення Новомосковського та Павлоградського повітів. Кирило Тарловський був похований на території монастиря, однак точне місцезнаходження його могили не встановлено.

В кінці XVIII століття настав період найвищого розквіту Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря. У XIX столітті будівництво монастиря тривала, але вже в інших архітектурних традиціях.

Кам’яний собор зберігся до нашого часу, хоча і зазнав значної перебудови. Історичний статус монастиря був відновлений в 1998 р Самарський монастир є невід’ємною частиною духовної культури запорізького козацтва.

Нікополь

Історія Нікопольщини тісно пов’язана з історією запорозького козацтва і боротьбою українського народу за незалежність. На місці сучасного міста Нікополя була розташована Микитинська Січ (її козаки обрали Б. Хмельницького гетьманом України). На території Нікопольщини знаходилися п’ять з восьми Запорозьких Січей. Зараз ці землі затоплені Каховським водосховищем (споруджено в 1955-1956 рр.). Однак цікаві пам’ятники знаходяться в місті Нікополі та його окрузі.

Знайомство з козацьким краєм слід почати з Нікопольського краєзнавчого музею (https://nikopolmuseum-1919.jimdo.com/; https://www.facebook.com/museum19/). Серед його експонатів є багато унікальних, які представляють значну історичну і художню цінність: чумацький віз, козацьку зброю, запорізька ікона-ставротека і інші культові предмети з Січової церкви. Найдавнішим запорізьким експонатом музею є залізний кований хрест з Микитинської Січової церкви.

Хрест з Микитинської Січової церкви XVII в.

На згадку про початок козацького повстання на Микитинської Січі в старій частині Нікополя споруджені пам’ятник Богдану Хмельницькому і гранітний пілон з меморіальною дошкою про обрання його гетьманом.

Пам’ятник Б. Хмельницькому (Нікополь)

Могила Івана Сірка

Меморіальний комплекс кошового отамана Івана Дмитровича Сірка знаходиться в селі Капулівка Нікопольського району. Це одна з небагатьох пам’яток, яка збереглася з козацьких часів на Нікопольщині.

У 1663-1680 рр. запорізькі козаки вісім разів обирали Івана Сірка кошовим отаманом, вручали символи вищої влади. Він прожив славну, героїчну і повну пригод політичне життя, про нього складено багато пісень, легенд, козацьких історичних дум. Зокрема, з особистістю Сірка пов’язана легенда про сатиричному відповіді запорожців турецькому султану, яка стала основою для створення І. Рєпіним картини “Запорожці пишуть листа турецькому султану”. У народній пам’яті Іван Сірко запам’ятався як “характерник” (чаклун, духовний наставник), який в боротьбі проти турків і татар використовував магічні чари, умів перевтілюватися і не боявся куль. Помер Іван Сірко 1 серпня 1680 року на своєму хуторі Грушівка (нині Іллінка Томаківського району) і похований біля села Капулівка.

У 1967 р прах Івана Сірка був перепохований в Сторожовий Могилі. У 1980 р встановили нове скульптурне зображення отамана на основі реконструкції Г. Лебединської.

Вшанування пам’яті отамана було центральною подією в 1990 р під час святкування 500-річчя українського козацтва. Однак тільки в 2000 р відбулося повне поховання праху кошового отамана, реконструкція меморіального комплексу. Про могилу Івана Сірка зараз піклуються козацькі організації Придніпров’я.

Меморіальний комплекс І. Сірко поблизу с. Капулівка