Минуло 50 (!) років, як ми, випускники групи П-39 факультету ТВМС, захистили дипломи i покинули стiни ВНЗ, який за п’ять рокiв спільного навчання став рiдним. Цi роки нас об’єднали, згуртували, загартували, навчили дорожити студентською дружбою.

Вчитися було i складно, i радiсно. Бiльшiсть з нас не мала досвіду роботи, тож нашу групу включили до експериментальних, кого спрямовували вiдразу на 1,5 року на виробництво «понюхати пороху i xiмiї». Хiмiю ми всi любили й гасло «хімізація країни» сприймали з неабияким патрiотизмом i оптимiзмом.

Працювали i вчилися позмiнно. Бувало важко, але випробування витримали.

Ось тільки до суспільного життя влилися трохи пізніше ніж наші однокурсники, яких експеримент не торкнувся. Проявилися таланти: Мiрошниченко А. Ф. – «золотий голос» ДХТІ тих рокiв, Терсянська (Волобуєва) А. М. – незмiнна учасниця КВК, брали участь у спортивних змаганнях. Наш «соловей» Мiрошниченко А. Ф. пiднiмав цiлину й був нагороджений медаллю «За освоєння цiлинних земель» – про його самовіддану працю й виявлену мужнiсть написав в iнститутськiй газетi Мовчан В. О., наш незмiнний староста. Попри все це навчання йшло успiшно. Викладачi були суворi, поблажок не давали, i ми вдячні їм за це.

Наш самий улюблений викладач – Ровiнський М. С., дійсно вчитель вiд Бога. Вiн був закоханий у свiй предмет (органічну хімію) й особливо любив нашу «сильну» за знаннями групу, четверо осіб якої стали кандидатами наук: Мовчан В. О., Можайко В. М., Комаров Б. О., Скачедуб А. О. Може тому й був до нас більш вимогливим, ревнував, якщо у когось з’являлося хобі, яке, на його думку, заважало вивчати органічну хiмiю у тому обсязі, як вона цього заслуговує. На своїх зустрiчах ми часто згадуємо його жести, улюбленi вислови. Пiд час навчання ми подарували Мирону Самойловичу альбом. Наш власний фотокореспондент Бутов П. Г. зробив незабутнi знiмки пiд час занять у найнесподіваніші моменти, супроводивши їх вiдповiдними коментарями. На одну з наших пiсляiнститутських зустрiчей ми запросили Мирона Самойловича. I він принiс цей альбом. Велика радість переповнювала нашi серця…

Треба сказати, що наша група регулярно збирається на зустрічі випускників ДХТІ (нині УДХТУ). Після закінчення iнституту доля розкидала нас по території всього колишнього Союзу: Москва, Ленiнград (нині Санкт-Петербург), Кишинiв (нині Республіка Молдова), Донецьк, Суми, Горлiвка, Марiуполь, Каховка, Шостка… Для нас настали трудові буднi… Участь у «хiмiзацiї країни» стала втіленням студентської мрiї, змістом нашого життя.

На Горлiвському «Стиролi» працювала утворена в нашiй групі сiм’я Мощинських, яка недавно вiдзначила, до речi, свiй золотий ювiлей. Володя пройшов шлях вiд начальника дільниці до органiзатора й керівника великотоннажного виробництва амiаку, а Iрина (в дівоцтві Савкiна) працювала начальником змiни, представником Держприймання i керiвником цеху з виробництва пiнополiстирольних плит.

На Днiпропетровському шинному заводi пройшов шлях від майстра до заступника начальника цеху вулканiзацiї Зубченко Н. П. Там же вiн 15 рокiв очолював партком заводу, був заступником керівника Держприймання на ДШЗ i курував 16 шинних заводів країни.

Бутов Павло, наш наймолодший, працював на Саратовському та Ульяновському авiазаводах, у Дніпропетровському ЦНДIТМ – багатопрофiльний фахiвець з гальванiки, гуми, пластмасових теплозахисних покриттiв для авiа- i ракетобудування.

Лижник-Гупало Жанна працювала на Марiупольському заводi важкого машинобудування в ЦЗЛ iнженером-технологом, начальником технічного бюро, майстром дільниці пластмас.

У Каховцi на заводi пластмас працювали Величко Галина технологом i Матюхiн Микола – начальником змiни.

Лакофарбовим покриттям у Днiпропетровську й Луганську займалася Кiм (Масюк) Наташа, антикорозiйними покриттями в м. Iжевську – Bipa Цiбiзова, на ЦБК м. Холмська Сахалiнської областi працювала Єрмолова Людмила.

Улюблениця групи – Алла Терсянська (вона ж Волобуєва) – працювала на Шосткинському пiдприємствi «Свема» з виробництва кiно-i фото матерiалiв у ЦЗЛ, потiм в об’єднанні «Iмпульс».

Гордiєнко Валера трудився у місті Бендери на заводі пластмасових виробiв, а потiм у мiстi Кишиневi (нині Республіка Молдова).

У Донецькому НДI пластмас розпочала свiй трудовий шлях Василенко Людмила. Там займалася розробкою нових епоксидних сполук.

В Інститутi фізичної хімії Академiї наук СРСР трудився Комаров Б. О. Ще студентом вiн проходив там практику, навчався в аспiрантурі, там він захистив дисертацiю й працює донинi. Є у нього й хобi, якщо можна так висловитися, – займається фiтохiтодезами, разом з медиками допомагає успiшно лiкувати людей.

У Києві захистив кандидатську дисертацiю i наш староста – Мовчан В. О., але вiн, на жаль, рано загинув i його талант не розкрився у повній мірі.

Захистив кандидатську дисертацiю i Можайко Вiктор. Пiсля закінчення iнституту вони з Тетяною (ще одна сiмейна пара в нашій групі) поїхали на суднобудiвний завод, розташований поблизу Ленiнграда. У цеху пластмасового суднобудування вони пропрацювали два роки. Потiм – ВНДІ Нафтохiм, заочна аспiрантура, захист кандидатської дисертації, впровадження i освоєння нових технологiй у нас i за кордоном… Став членом-кореспондентом Нью-Йоркської Академії наук. «Сповiдь хiмiка-технолога», складена з властивим йому гумором, пропонується Вашiй увазi окремо, як i фото – пiдтвердження членства в Нью-Йоркськiй АН.

Є серед наших випускникiв i кандидат технiчних наук – Скачедуб Анатолiй. Після закінчення iнституту він служив офiцером, потім – Днiпропетровськ, Москва – i там захист, робота.

Залишилися опублiкованi наукові роботи Лемещенко (Скачедуб) Людмили.

Такий внесок нашої групи у «хімізацію країни».

А досягати успiхiв нам допомагали нашi зустрiчi…

Перша зустріч вiдбулася через 10 рокiв після закінчення інституту – у 1978 роцi. Сподобалося. Вирiшили зустрiчатися кожнi десять рокiв, потiм i цього здалося мало, стали зустрiчатися через п’ять рокiв, а iнодi – позачергово. Так, у вереснi 2010 р. вiдсвяткували одразу чотири ювiлеї: найстаршому нашому корифею, «татовi» Зубченку Н. П. виповнилося 70, а дiвчаткам – комсомолкам i активiсткам Василенко Л. Ф., Терсянській (Волобуєвій) А. М. і Савкіній-Мощинській I. В. – по 65 (ой, вирвалося, але це – наша тамниця).

У групi склалися три сiмейні пари. Мощинські Володя й Ipa вiдсвяткували золоте весілля. Золотими весiллями можуть похвалитися й інші нашi одногрупники. Bci ми повторилися в дiтях, онуках, але це не заважає нам зустрiчатися (на зустрічах бувають дружини, чоловiки, діти). Ми давно вже стали однiєю великою родиною, у якiй i радощі, й бiди загальнi. Ми допомагаємо один одному, часто зiдзвонюємося, радiємо успiхам та досягненням кожного, в складних життєвих ситуаціях допомагаємо і словом, і ділом.

За цей час, на жаль, порiдшали наші лави. Уже немає серед живих шістьох наших одногрупників, тож під час зустрічей ми завжди відвідуємо Преображенський собор і замовляємо поминальну службу, підтримуємо зв’язок з їхнiми родинами.

Ось така вона, наша рiдна велика сiм’я – незабутня i неповторна П-39! Нашi зустрiчi дуже пiдтримують нас у життi, дарують нам хвилини спілкування, радості, взаємовиручки і підтримки, допомагають долати всі життєві негаразди.

Ми звертаємося до всіх нинішніх студентiв i випускникiв минулих рокiв: берiть з нас приклад! Дружіть, дорожіть студентською дружбою, зустрiчайтеся, вiдчувайте підтримку друзiв i протягуйте, коли треба, свою руку допомоги.

Миру всiм нам! Здоров’я! Добра! Побiльше радостi!