Обрати сторінку

КАФЕДРА АНАЛІТИЧНОЇ ХІМІЇ І ХІМІЧНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ ХАРЧОВИХ ДОБАВОК ТА КОСМЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ

 КАФЕДРАЛЬНА НАУКОВО-ДОСЛІДНА РОБОТА

Назва НДР: Закономірності гомогенних і гетерогенних хімічних процесів та їх використання при розробці багатокомпонентних матеріалів і методів їх контролю.

Керівник НДР: завідувач кафедри, д.х.н., професор Ніколенко Микола Васильович

Мета роботи: Встановити закономірності гомогенних і гетерогенних хімічних процесів при розробці складу, методів одержання і методів контролю багатокомпонентних матеріалів.

Призначення роботи: Дослідження гомогенних і гетерогенних хімічних процесів досі залишаються актуальними, а розвиток їх теорії, як і ефективне практичне застосування, безумовно, належать до числа основних завдань сучасної хімічної технології. Рівень нашого розуміння їх закономірностей і, відповідно, ефективність їх практичного застосування в значній мірі визначають прогрес багатьох галузей промисловості. У наш час зустрічається думка, що принципові закономірності гомогенних і гетерогенних процесів встановлені і основною проблемою залишається лише їх коректне застосування до реальних об’єктів. Разом з тим, вибір оптимальних умов проведення того чи іншого хімічного процесу досі здійснюється експериментальним шляхом. Обумовлено це перш за все тим, що будь-який хімічний процес залежить не тільки від хімічного складу реагентів, але багато в чому визначається і умовами його проведення. З цієї причини дослідники часто обмежуються моделлю «чорного ящика», маючи на меті знайти оптимум для відповідного набору технологічних параметрів і залишаючи поза увагою завдання дослідження механізму процесу. На нашу думку, такий емпіричний підбір найкращих умов проведення того чи іншого хімічного процесу без ретельного термодинамічного і кінетичного аналізу в даний час не може вважатися достатнім. Справа в тому, що знання механізму процесу відкриває можливість цілеспрямованої його оптимізації з урахуванням всіх його оптимізуючих факторів. Таким чином, призначення роботи полягає у розробці комплексу теоретичних і експериментальних даних, який дозволить встановити визначальні фактори, що впливають на швидкість і повноту протікання гомогенних і гетерогенних процесів. Отримані результати орієнтовані на широке використання в науково-дослідних організаціях і фірмах-виробниках відповідної продукції і будуть конкурентноспроможними на світових ринках.

Галузь використання: M 72.19 Дослідження і експериментальні розробки у сфері природничих та технічних наук.

МОНОГРАФІЇ ТА НАВЧАЛЬНІ ПОСІБНИКИ ВИКЛАДАЧІВ КАФЕДРИ

Супрунович В.І., Плаксієнко І.Л., Шевченко Ю.І. Електрохімічні методи аналізу: навчальний посібник – Дніпропетровськ: УДХТУ, 2006. – 413 с.

Супрунович В. І., Плаксієнко І. Л., Федорова Н. Г., Шевченко Ю. І. Аналітична хімія в аналізі технологічних та природних об’єктів – Дніпропетровськ: УДХТУ, 2002. – 152 с.

Тулюпа Ф. М., Панченко І.С. Аналітична хімія – Дніпропетровськ: УДХТУ, 2003. – 658 с.

Ткач В.І., Карандєєва Н.І., Циганок Л.П., Вишнікін А.Б. Використання гетерополіаніонів структури Кеггіна в аналізі органічних та неорганічних сполук  – Дніпропетровськ: УДХТУ: 2002. – 115 с.

Нечаев Е.А. Хемосорбция органических веществ на оксидах и металлах. – Х.: Выща. шк. Изд-во при Харьк. ун-те, 1989. – 144 с.

ДИСЕРТАЦІЙНІ РОБОТИ ВИКЛАДАЧІВ КАФЕДРИ

Волнянська О.В. Іонометрія деяких нітрогенвмісних органічних харчових добавок в промисловій продукції. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата хімічних наук за спеціальністю 02.00.02 – аналітична хімія / Державний вищий навчальний заклад “Ужгородський національний університет”. – Ужгород, 2014.

Визначення вмісту нітрогенвмісних органічних харчових добавок (уротропіну, меламіну та тіабендазолу) в субстанціях та у харчовій продукції є актуальним питанням сучасної аналітичної хімії через достатню токсичність багатьох з них. Тому виникає необхідність у розробці високочутливих методів їх визначення. Харчова промисловість в останні десятиріччя є однією з найбільш розвинених галузей. Рецептури виготовлення харчових продуктів значно змінились, в порівнянні з радянськими роками, що пов’язано з використанням харчових добавок як допоміжних складових компонентів готової продукції. Харчові добавки додають до продовольчої сировини, напівфабрикатів або готових продуктів з метою надання їм певних якісних показників. Однією з найбільш поширених груп харчових добавок є консерванти, серед яких – уротропін (харчова добавка Е-239), який здатний збільшувати строк зберігання харчових продуктів шляхом захисту їх від мікробіологічного псування.

Тіабендазол (харчова добавка Е-233) відноситься до консервантів, які перешкоджають розвитку цвілі, захищаючи цитрусові від пошкоджень. Е-233 може використовуватися як поверхневий консервант для обробки овочів та фруктів, який покращує вид продуктів при довгому збереженні або при транспортировці. Меламін – це білковий фальсифікат молочних продуктів. Актуальність аналітичного контролю вмісту меламіну в молочних та кондитерських виробах обумовлена тим, що деякі виробники додають меламін у свою продукцію (молоко, дитячі молочні суміші, йогурти, цукерки, шоколад), щоб імітувати високий вміст білка, завдяки наявності в молекулі меламіну шести атомів Нітрогену. Так, як в молочному виробництві продукти, що містять білки, контролюються за вмістом у них Нітрогену методом Кьєльдаля-Дюма (метод визначення загального Нітрогену), можливі фальсифікації молочних продуктів на вміст білка за рахунок введення токсичного меламіну до складу переліченої харчової продукції. Тому важливою аналітичною задачею є визначення вмісту харчових добавок (уротропіну, меламіну, тіабендазолу) у харчовій продукції.

Основними методами для визначення вмісту харчових добавок у промисловій продукції є хроматографічні методи. Недоліками цих методів є складність та тривалість етапів пробопідготовки, що збільшує час проведення аналізу, використання токсичних та летких речовин, коштовність обладнання. Тому для вирішення проблеми ряду аналітичних завдань перспективними є електрохімічні методи аналізу, зокрема, пряма потенціометрія з використанням іонселективних електродів та амперометричне титрування. Ці методи поєднують такі аналітичні параметри як чутливість і селективність визначення з експресністю, доступністю та невеликою вартістю обладнання. Також перспективним є використання гетерополіаніонів структури Кеггіна РМо12О403 та РW12О403, як аналітичних реагентів в амперометричному методі та як протиіонів електродноактивних речовин при розробці іонселективних електродів оборотних до об’єктів дослідження.

На основі комплексних досліджень реакцій взаємодії між органічними катіонами харчових добавок з гетерополіаніонами структури Кеггіна розробити нові методики кількісного визначення тіабендазолу, уротропіну та меламіну і продуктів їх деструкції в харчовій продукції з оптимальними аналітичними та метрологічними параметрами за допомогою електрохімічних методів аналізу.

Вперше досліджено взаємодію органічних катіонів тіабендазолу, уротропіну та меламіну і продуктів їх деструкції з гетерополіаніонами РМо12О403– та РW12О403–.

Синтезовані нові малорозчинні сполуки сталого складу з іонно-асоціативним характером зв’язку харчових добавок (тіабендазолу, уротропіну та меламіну і продуктів їх деструкції) з гетерополіаніонами 12-молібдофосфатної та 12-вольфрамофосфатної кислоти, які використані вперше як електродно-активні речовини для іонселективних електродів.

Вперше синтезовані нові пластифіковані мембрани іонселективних електродів, оборотних до тіабендазолу, уротропіну та меламіну і продуктів їх деструкції, та досліджена залежність їх електродних характеристик від різних умов синтезу.

Розроблені нові методики кількісного визначення деяких нітрогенвмісних органічних харчових добавок в реальних об’єктах харчової промисловості методами амперометричного титрування та прямої потенціометрії з використанням створених ІСЕ, які відзначаються експресністю, чутливістю та селективністю. Запропоновані методики відрізняються достатніми метрологічними та аналітичними характеристиками і дозволяють здійснювати контроль кількісного вмісту визначуваних речовин в різних об’єктах з використанням простого обладнання. Розроблена методика визначення тіабендазолу в субстанції харчової добавки Е-233 та в харчових продуктах впроваджена в аналітичну практику лабораторії випробувального та науково-дослідного центру харчових продуктів ДП “Дніпростандартметрологія”.

Мироняк М.О. Електрохімічне визначення солей полігексаметиленгуанідіну в промисловій продукції. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата хімічних наук за спеціальністю 02.00.02 – аналітична хімія / Фізико-хімічний інститут ім. О.В. Богатського НАН України. – Одеса, 2012.

Визначення вмісту органічних нітрогенвмісних полімерних речовин у промисловій продукції є актуальним питанням аналітичного контролю її якості. Солі полігексаметиленгуанідіну широко використовуються як ефективні фунгіциди та антимікробні препарати в різних галузях промисловості: підготовка питної води, очищення стічних промислових вод, захист нафтопродуктів від бактеріальної контамінації, як дезінфікуючий медичний засіб для зовнішнього застосування. Тому важливою аналітичною задачею є визначення вмісту солей полігексаметиленгуанідіну (ПГМГ) у промисловій продукції.

Основними методами для визначення вмісту солей ПГМГ є фотометричні методи, сутність яких полягає в отриманні іонного асоціату ПГМГ з барвниками (еозином, сульфонітразо Р, бромпірогалоловим червоним) або комплексу з йодом. Суттєвим недоліком цих методів є те, що методика визначення ПГМГ у вигляді сполуки з барвником потребує додаткової операції екстракційного чи сорбційного концентрування. З літературних даних відомо, що фотометрична методика з барвником еозином потребує дуже високої чистоти препарату ПГМГ для приготування стандартних розчинів, що не завжди можливо в звичайних лабораторних умовах.

Для вирішення даної проблеми перспективними є електрохімічні методи аналізу, зокрема пряма потенціометрія з використанням іон-селективних електродів та амперометричне титрування. Ці методи поєднують чутливість і селективність визначення з експресністю та невисокою вартістю обладнання. Як аналітичні реагенти на солі полігексаметиленгуанідіну можуть бути використані гетерополіаніони структури Кегіна. Досліджена можливість використання як аналітичних реакцій взаємодії ГПА з органічними катіонами гуанідінових сполук методом амперометричного титрування з індикацією точки еквівалентності за струмом електровідновлення ГПА. Окрім того, отримані малорозчинні продукти цих реакцій з іонно-асоціативним характером зв’язку між ГПА та органічними катіонами сполук, що досліджують, можуть бути використані як електродно-активні речовини при розробці іонселективних електродів.

На основі комплексних досліджень реакцій взаємодії між органічними катіонами солей полігексаметиленгуанідіну та продукту їх деструкції – гексаметилендіаміну з гетерополіаніонами структури Кегіна РМо12О403-, РW12О403- і GaMo2W10O405- розробити нові методики кількісного визначення гуанідінових сполук в промисловій продукції з оптимальними аналітичними та метрологічними параметрами за допомогою сучасних електрохімічних методів аналізу.

Вперше амперометричним методом досліджено взаємодію органічних катіонів ПГМГ та ГМДА з гетерополіаніонами РМо12О403-, РW12О403- та GaMo2W10O405- в залежності від рН середовища з одночасним визначенням еквівалентної кількості елементарних ланок полімеру, що приймають участь в реакції.

Вперше синтезовані малорозчинні сполуки сталого складу з іонно-асоціативним характером зв’язку полігексаметиленгуанідіну та гексаметилендіаміну з ГПА 12-молібдофосфатної, 12-молібдовольфраматної  та 2-молібдо-10-вольфрамогалієвої кислот, що використані як електродно-активні речовини для пластифікованих мембранних іонселективних електродів.

Вперше розроблені плівкові пластифіковані іонселективні електроди, які оборотні до катіонів ПГМГ і ГМДА, та досліджена залежність їх електродних характеристик від різних умов синтезу.

Вперше розроблені та апробовані методики визначення вмісту солей полігексаметиленгуанідіну (фосфату, хлориду та глюконату) у субстанціях та промислових об’єктах методами амперометричного титрування та прямої потенціометрії з використанням розроблених іонселективних електродів. Запропоновані методики відрізняються достатніми метрологічними та аналітичними характеристиками і дозволяють експресно здійснювати контроль вмісту досліджуваних речовин в різних об’єктах.

Розроблені електрохімічні методики впроваджені в аналітичну практику лабораторії кафедри технології ліків Запорізького державного медичного університету, ДП «Дніпростандартметрологія» та при викладенні лекційних курсів «Хімія та технологія косметичних засобів» та «Хімічна технологія косметико-гігієнічних засобів» кафедри аналітичної хімії та хімічної технології харчових добавок і косметичних засобів.

Ніколенко М.В. Специфічна адсорбція полярних органічних сполук з водних розчинів на міжфазній межі дисперсних систем тверде тіло – рідина. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора хімічних наук за спеціальністю 02.00.11 – колоїдна хімія / Інститут біоколоїдної хімії ім. Ф.Д.Овчаренка НАН України. – Київ, 2003.

Постійний інтерес до досліджень адсорбції з розчинів на міжфазній межі тверде тіло – рідина обумовлений важливістю цього явища для широкого ряду хімічних, біологічних і геохімічних процесів. Розуміння закономірностей адсорбційних явищ важливе також для оптимізації різноманітних технологій: флотації, стабілізації дисперсій, адсорбційного очищення води, підготовки поверхонь для різних цілей та інше. Незважаючи на численні дослідження, залежність поверхневих властивостей речовини від її хімічної природи і тепер залишається однією з найбільш складних проблем фізичної та колоїдної хімії. Достовірно встановлено, що селективна ад­сорбція полярних молекул з водних розчинів на гідрофільних адсорбентах обумов­ле­на проявом специфічних взаємодій. Як правило, розглядаються процеси утворення поверхневих водневих, координаційних або ковалентних зв’язків, електростатичне іонне або дипольне притягання. Прогрес у галузі теорії фізики та хімії поверхні дозволяє досліджувати ці процеси на атомно-молекулярному рівні. Однак внаслідок очевидних математичних труднощів заздалегідь достовірний квантовохімічний і статистичний аналіз адсорбційних і сольватаційних взаємодій у наш час практично неможливий. Теоретичні розрахунки адсорбційних систем і сьогодні не інструмент, а об’єкт досліджень, і тому не отримали широкого практичного застосування.

У прикладних дослідженнях часто досить мати можливість напівкількісного або навіть якісного прогнозування поверхневої активності речовини. В зв’язку з цим визначення кореляційних залежностей і модельних підходів, що встановлюють зв’язок між молекулярними властивостями речовини і її поверхневою активністю, залишається актуальною проблемою хімії поверхневих явищ. Слід зазначити, що аналогічна ситуація має місце, наприклад, в органічній хімії, де поряд з точними квантовохімічними розрахунками широко практикується якісна оцінка реакційної здатності молекули на підставі таких її характеристик, як нуклеофільність чи електро­фільність реакційного центру, енергії граничних орбіталей та ін. Застосування таких “універсальних” параметрів при дослідженні специфічної адсорбції з розчинів до цього часу не одержало значного поширення. Відомі кореляції між адсорбцією та електронною будовою речовини застосовуються для прогнозування її поверхневих властивостей досить рідко.

Оскільки літературні дані з цих питань мають уривчастий і суперечливий характер, то можливості цілеспрямованого підбору або синтезу нових органічних добавок з необхідними поверхневими властивостями значною мірою будуть визначатися розвитком уявлень про закономірності специфічної адсорбції і з’ясуванням фундаментального питання про зв’язок між електронною будовою і поверхневими властивостями речовини. Тому проведення таких досліджень є своєчасною та актуальною задачею.

Встановлення загальних закономірностей адсорбції органічних сполук з водних розчинів на міжфазній межі тверде тіло-рідина в дисперсних системах різної хімічної природи та розвиток теорії їх специфічної адсорбції на підставі визначення залежності поверхневих властивостей сполук від електронної будови їх молекул, молекул розчинника і поверхні адсорбенту.

Розроблено новий підхід до дослідження адсорбції з розчинів, що базується на аналізі взаємодій молекулярних орбіталей в адсорбційних і сольватаційних комплексах. Вперше запропоноване та експериментально обґрунтоване застосування двох моделей адсорбції для опису специфічної адсорбції полярних органічних сполук на широкозонних і вузькозонних адсорбентах: адсорбції, що контролюється зарядовими взаємодіями між атомами адсорбату, розчинника та поверхні адсорбенту, і адсорбції, що контролюється орбітальними взаємодіями їх граничних (нижчих вільних і вищих зайнятих) орбіталей.

На підставі досліджень електронних спектрів адсорбованих сполук і матеріальних балансів адсорбції вперше отримані систематичні дані про склад адсорбційних комплексів і природу адсорбційної взаємодії полярних органічних сполук з оксидами та солями ряду s-, p- і d-елементів.

Вперше експериментально доведена можливість використання величин ефективних зарядів атомів і орбітальних енергій як кореляційних параметрів для оцінки енергії адсорбційної взаємодії розчинених органічних сполук з поверхнею твердих тіл. Показано, що величини орбітальних енергій можуть бути апроксимовані за допомогою вертикальних потенціалів іонізації та енергій вертикальних внутрішньомолекулярних електронних переходів.

Показано, що адсорбція з зарядовим контролем характерна для широкозонних адсорбентів з відносно низько розташованими вищими зайнятими електронними рівнями. У цьому випадку адсорбційні властивості органічних сполук визначаються стеричною доступністю атомів, що беруть участь в утворенні водневих або координаційних зв’язків, і величинами їх ефективних зарядів. На відміну від загальноприйнятих уявлень, вперше зроблено висновок, що міцність утворених на поверхні водневих зв’язків оксигенвмістних сполук і молекул води визначається не загальним зарядом атома Оксигену, а тільки його частиною, що приходиться на одну незв’язувальну O2p-орбіталь.

Розроблена нова теорія селективності адсорбційного розділення суміші органічних сполук. Показано, що коефіцієнти селективності можна прогнозувати співставленням величин ефективних зарядів атомів органічних молекул, адсорбційних центрів поверхні адсорбенту і молекул розчинника.

Експериментально підтверджено, що адсорбція з орбітальним контролем характерна для вузькозонних адсорбентів з низько розташованими вільними чи високо розташованими зайнятими електронними рівнями. У цьому випадку адсорбційні властивості органічних сполук визначаються переважно стеричною доступністю, симетрією та енергією граничних орбіталей. Встановлено, що в адсорбції можуть брати участь не тільки граничні орбіталі адсорбенту та адсорбату, але і їх наступні зайняті електронні рівні.

Розвинуто нові уявлення про природу ефекту екстремальної залежності енергії хемосорбції від потенціалів іонізації молекул, які адсорбуються. Збільшення адсорбції при збігу енергій зайнятих орбіталей адсорбату і адсорбенту вперше пояснюється як результат додаткового посилення хімічного зв`язку внаслідок багатоорбітальної взаємодії між адсорбатом та адсорбентом. Вперше зроблено висновок, що резонансні потенціали характеризують енергію зайнятих рівнів адсорбенту і тому їх можна визначати з даних фотоелектронних спектрів.

Розроблені наукові основи підбору органічних сполук, що селективно адсорбуються, використані при розробці технології флотаційного збагачення комплексних кварц-польовошпатних руд Бахтинського родовища та шламів марганцевих руд Нікопольського родовища. Результати досліджень передані в Криворізький технічний університет та науково-дослідний і проектний інститут по збагаченню і агломерації руд чорних металів “Механобрчермет” (м. Кривий Ріг).

Розроблені теоретичні уявлення про специфічну адсорбцію використані в галузевій науково-дослідній лабораторії технології буріння свердловин Національного гірничого університету (м. Дніпропетровськ) при розробці складу технологічних промивних рідин, що застосовуються при бурінні свердловин на тверді корисні копалини.

Результати дослідження поверхневих властивостей і закономірностей процесів коагуляції та полімеризації золів цирконій(IV) гідроксиду використані при розробці золь-гель технології синтезу монодисперсних порошків цирконій(IV) діоксиду на Вільногорському гірничо-металургійному комбінаті.

Розроблено принципово новий метод кількісного аналізу високомолекулярних органічних сполук, заснований на закономірностях їх спільної адсорбції з барвниками на тому самому адсорбенті в статичних умовах.

Вашкевич О.Ю. Аналітичне використання реакцій тіосполук з галогенідними комплексами золота(ІІІ). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата хімічних наук за спеціальністю 02.00.02 – аналітична хімія / ДВНЗ “Український державний хіміко-технологічний  університет”. – Дніпропетровськ, 2006

Кількісне визначення Ауруму в різних видах промислової продукції, вторинної сировини,  а також складних природних об′єктах є актуальним питанням аналітичної хімії. Найчастіше це багатокомпонентні  матеріали, склад яких непередбачений. Методи аналізу, що включені до держстандартів, практично відсутні. Тому створення нових альтернативних методик визначення Ауруму в присутності різних компонентів, безумовно, відноситься до актуальних аналітичних проблем. У цьому плані важливими залишаються електрохімічні методи аналізу, які поєднують чутливість і селективність з єкспресністю, доступністю та невисокою вартістю обладнання. Значно полегшує вирішення цієї задачі використання,  як аналітичних реагентів, тіосполук. Серед останніх поширення набули тіокарбамід і натрій діетилдитіокарбамінат та інші. Незважаючи на значну кількість публікацій по застосуванню тіокарбаміду і діетилдитіокарбамінату  при визначенні ауруму(ІІІ), автори не завжди мають єдину думку  про хімізм ваємодії комплексних іонів Au(ІІІ) з даними реагентами в різних умовах. Слід відзначити, що при переведенні в розчин золотовмісних наважок необхідна наявність не тільки окисника,  але і комплексоутворюючого ліганду. Частіш за все це буває суміш азотної і хлороводневої кислот. Але в деяких  випадках для переведення Ауруму в розчин застосовують суміш дихромової кислоти і калій броміду або суміші азотної кислоти і бромоводневої. В цьому випадку аурум(ІІІ) знаходиться в розчині у формі іону [AuBr4]. Число робіт з визначення ауруму(ІІІ) з його бромідних комплексів обмежено. Відсутні дані про умови  утворення змішаних бромідно-тіокарбамідних та бромідно-дитіокарбамінатних комплексів ауруму(ІІІ), їх склад, константи заміщення та константи стійкості. Певний інтерес як реагент в умовах електротитриметрії при визначенні ауруму(ІІІ) становить сіль Рейнеке NH4[Cr(NH3)2(SCN)4]. Селективність її реакції з аурумом(ІІІ) свідчить про можливість застосування солі Рейнеке, як перспективного реагенту, який раніше не використовувався в електрохімічних методах аналізу.

Для визначення  малих кількостей ауруму(ІІІ) в складних природних об′єктах необхідно його попереднє концентрування. Найбільший інтерес становлять полімерні тіореагенти, які мають здатність до селективного вилучення благородних металів з розчинів і перспективні для використання в практичних цілях. Майже відсутні роботи з дослідження процесів комплексоутворення на поверхні сорбентів. Тому вимагають подальшого дослідження умови і встановлення особливостей взаємодії іонів [AuCl4] і [AuBr4]– з деякими тіо- і тіополімерними сполуками та розробки на цій основі методик амперометричного і потенціометричного визначення ауруму(ІІІ), при необхідності з попереднім сорбційним  концентруванням.

Метою роботи є встановлення хіміко-аналітичних властивостей продуктів взаємодії іонів [AuCl4] і [AuBr4] з тіокарбамідом, діетилдитіокарбамінатом натрію і сіллю Рейнеке, розробка нових методик електрохімічного визначення ауруму(ІІІ) в різноманітних матеріалах природного та промислового походження, які б відрізнялися від існуючих кращими аналітичними і метрологічними характеристиками, а також встановлення оптимальних умов концентрування ауруму(ІІІ) на новому полімерному сорбенті.

Встановлено, що в умовах потенціометричного та амперометричного титрування тетрабромоауратів тіокарбамідом та діетилдитіокарбамінатом утворюється змішані бромідно-тіокарбамідні та бромідно-діетилдитіокарбамінатні комплекси ауруму(ІІІ). На основі даних потенціометричних вимірювань розраховані ступінчасті константи заміщення Br-іонів в [AuBr4]– на молекули тіокарбаміду та загальні константи стійкості змішанолігандних бромідно-тіокарбамідних комплексів ауруму(ІІІ).

Вперше, як титрант, в електрохімічних методах аналізу використана сіль Рейнеке. Показано, що в умовах титрування іонів [AuCl4] відбувається заміщення Cl-іонів  аніонами [Cr(NH3)2(SCN)4] солі Рейнеке.. При надлишку солі Рейнеке утворюються малорозчинні комплекси ауруму(ІІІ): AuCl[Cr(NH3)2(SCN)4]2,  Au[Cr(NH3)2(SCN)4]3. Для останньої сполуки з використанням позолоченого платинового електрода, як індикаторного, виміряні потенціали при надлишках солі Рейнеке і розрахована величина добутку розчинності – 1,8·10-55.

Досліджені фізіко-хімічні властивості нового сірковмісного полімерного сорбенту N-заміщеного політіокарбаміду. Показано, що сорбція тетрахлораурат-іонів на поверхні сорбенту відбувається внаслідок утворення тіокарбамідних комплексів ауруму(ІІІ). Встановлені оптимальні умови сорбції та десорбції ауруму(ІІІ) при обробці поверхні сорбенту розчином тіокарбаміду.

Підібрані оптимальні умови і розроблені нові методики вольтамперометричного та потенціометричного визначення ауруму(ІІІ) з більш високими метрологічними та аналітичними характеристиками, які дозволяють єкспресно здійснювати кількісний контроль вмісту ауруму(ІІІ).

Виконаний порівняльний аналіз амперометричного титрування ауруму(ІІІ) за катодним струмом його відновлення і за анодним струмом окиснення титранту однозначно свідчить на користь першого: в цьому випадку значно збільшується точність та селективність визначення, а також усувається заважаючий вплив іонів багатьох електропозитивних металів.

Запропонований новий в електротитриметрії доступний реагент – сіль Рейнеке. Розроблена методика амперометричного визначення Au(ІІІ) без відокремлення супутніх елементів в складних  аналітичних об’єктах.

Запропонований новий сірковмісний полімерний сорбент, що характеризується високою селективністю при концентруванні  ауруму(ІІІ). Розроблена методика сорбції та десорбції ауруму(ІІІ) з відновленням вихідних властивостей сорбенту.

Розроблені методики перевірені при аналізі реальних аналітичних об’єктів – відходів виробництва, брухту радіотехнічних деталей, силікатних порід. Методики кількісного вольтамперометричного та потенціометричного визначення ауруму(ІІІ) впроваджені в практику контрольно-аналітичних лабораторій Державного науково-дослідного інституту трубної промисловості (м. Дніпропетровськ) та ЗАТ «ДОІРЕА» (м. Дніпропетровськ).

Лабяк О.В. Локальне вилучення нікелю та цинку із промивної води гальвановиробництв імпульсним електролізом. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук за спеціальністю 05.17.03 – технічна електрохімія / Український державний хіміко-технологічний університет. – Дніпропетровськ, 2000.

Гальванiчне виробництво є одним з найнебезпечніших джерел забруднення навколишнього середовища, зокрема токсичними сполуками важких металів. Йони важких металiв за ступенем небезпеки промислових викидiв для бiосфери у 1995 роцi вийшли на перше мiсце, одержавши 135 балiв за шкалою стрес-факторiв. Також слід враховувати, що гальванiчне виробництво є виробництвом з невеликим ККД споживання матерiальних ресурсiв. Наприклад, в гальванотехніці втрачається з розрахунку на 1 м2 покриття вiд 0,2 до 2 г металiв, тобто ступінь їх використання складає 20-40%. Основнi втрати металiв випадають на долю промивної води. При цьому у першiй ваннi промивки назбирується до 1/3 металу, який використовується при подальшому нанесеннi гальванопокриття. Пiдприємства України щорiчно скидають бiльш нiж 250 млн.м3 гальванiчних стоків, які вміщують близько 12,5 т йонiв важких та кольорових металiв. Тому потрібна розробка та використання технологiчних методiв локальної регенерацiї металiв, які забезпечують мiнiмальнi витрати реагентiв, максимальний ефект очистки та повернення води, i, по можливостi, повернення металу  у виробництво.

Як найбiльш перспективне перевагу має використання електрохiмiчних технологiй, серед яких метод (“прямого”) електролiзу (електроекстракцiї) займає одне з провiдних мiсць. Однак на сьогодні вiн здiйснюється на постiйному струмi і тому має невисоку швидкість регенерації та недопустимі форму і якість вилученого металу. В той же час в гальванотехнiцi застосовується нова технологiя електроосадження металiв та сплавiв – iмпульсний електролiз. Тому цiлком закономiрно постає питання про використання iмпульсної технологiї електроосадження також при локальному витягненнi йонiв важких металiв.

На основi вивчення кiнетики катодних процесiв електроосадження нiкелю та цинку iз розведених електролiтiв типу промивної води, а також встановлених закономiрностей змiни швидкостi, ступеню регенерацiї та якостi металiв, що вилучаються, розробити новi технологiчнi процеси та установку задля локальної рекуперацiї iмпульсним електролiзом якісних осадів нiкелю i цинку iз першої ванни уловлювання.

Вперше виконано дослiдження кiнетики катодних процесiв електроосадження нікелю та цинку iмпульсним та постiйним струмами із низькоконцентрованих сірчанокислого і цинкатного електролітів. Встановлено, що в iмпульсних режимах вилучення, у порiвняннi зi стацiонарними, iнтервал значень катодного потенцiалу, при якому спостерiгається активацiйний контроль виділення нiкелю, розширюється в електронегативну область, а вплив частоти імпульсів на поляризацію такий, що дозволяє використати її як керуючий параметр, що ефективно впливає на процеси регенерації нікелю та цинку.

Виявлено позитивну селективну дію імпульсного поляризуючого струму відносно парціальних швидкостей розряду Ni(II) та виділення водню на нікелю, що полягає у прискоренні реакції виділення нікелю і гальмуванні реакції співвиділення водню на металі порівняно з дією постійного струму.

Розроблено математичну модель електролізного вилучення металiв, яка враховує усi складовi масопереносу і змiну об`ємної концентрацiї металу за тривалiстю регенерацiї, а також дозволяє оцiнити ефективну форму поляризуючого струму за критерієм мiнiмальних витрат електроенергiї та пiдтримання виходу металу за струмом.

Вперше встановлено закономірності впливу параметрiв поляризуючих iмпульсiв, температури розчину, матерiалу та швидкостi обертання катоду на якiсть металу, його вихiд за струмом, допустиму густину струму, швидкiсть та ступiнь вилучення, а також на питомi витрати електроенергiї при рекуперацiї нiкелю та цинку.

Запропоновано та обгрунтовано механізми підвищення швидкості вилучення та формування в електролітах без блискостворюючих органічних добавок блискучих осадів при регенерації металів імпульсним струмом.

Розроблено та впроваджено на АТ “АвтоЗАЗ” (м.Запорiжжя) новi технологiчнi процеси вилучення нiкелю та цинку iз першої ванни уловлювання технологiчних лiнiй сiрчанокислого нiкелювання та лужного нецианiстого цинкування. Розробленi технологiї дозволили: збiльшити швидкiсть рекуперацiї металiв у 2-2,5 рази, пiдвищити ступiнь їх вилучення в 1,8-2,0 рази, одержати метал, що регенерується, у виглядi щiльного твердого свiтлого, і навіть блискучого, осаду. Вибрано ефективнi параметри iмпульсних режимiв процесiв рекуперацiї нiкелю та цинку у їх якiсному виглядi, які забезпечують мiнiмальнi питомi витрати електроенергiї. Розроблено установку для живлення ванни регенерацiї ступенево-iмпульсним струмом. Цю установку можна ефективно використовувати для вилучення iнших металiв, наприклад: мiдi, олова, срiбла).

Авдиенко Т.Н. Бензолдитиокарбоксилат тетраэтиламмония  новый реагент в электротитриметрических методах анализа. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кардидата химических наук по специальности 02.00.02 – аналитическая химия  / Днепропетровский химико-технологический институт. – Днепропетровск, 1988.

Постоянно возрастающие требования к качеству продукции на всех этапах производственных процессов неминуемо выдвигают более высокие требования к средствам и методам их контроля, в том числе и аналитического. Электротитриметрические методы анализа остаются одними из широко применяемых и освоенных методов контроля промышленных и природных объектов. Дальнейшее совершенствование  этой группы методов протекает по нескольким направлениям: инструментальным (повышение степени автоматизации, математическая обработка результатов и т.д.) и методическим (применение новых высокоселективных реагентов, оптимизация ксловий титрования и т.д.).

Применение в электротитриметрии новых органических титрантов позволяет повысить эксперссность и метрологические характеристики методик.Как показывает практика аналитической химии наиболее перспективны в электротитриметрических методах S,N- и S,S-содержащие органические реагенты. К числу таких реагетов относятся выпускаемые промышленно дитиокарбоксилаты и меркаптохинолинаты.

В настоящее время дитиокарбоксилаты применяются в экстракционно-фотометрическом методе анализа однако в электротитриметрии они не используются. Представляет интерес исследовать возможность применения таких реагентов в качестве титрантов в электротитриметрических методах анализа.

Цель работы заключалась в изучении химико-аналитических свойств бензолдитиокарбоксилата тетраэтиламмония, обуславливающих его применение как титранта в электротитриметрических методах анализа с использованием редокс-процессов, однороднолигандного и разнолигандного комплексообразования при разработке методик определения отдельных компонентов промышленных объектов.

Методами ЯМР 15С, спектрофотометрии, потенциометрии и амперометриии доказано, что бензолдитиокарбоксилат тетраэтиламмония в растворах CHCl3, в нейтральных и слабощелочных водных растворах существует в виде ионного ассоциата. Определены реальные редокс-потенциалы системы дисульфид / бензолдитиокарбоксилат тетраэтиламмония.

Впервые определены оптимальные условия для определения 16 металло-ионов группы сероводорода и сернистого аммония методами электротитриметрии.

Бензолдитиокарбоксилат тетраэтиламмония впервые использован как реагент при определении серебра. Установлен оптимальный режим формирования разнолигандных соединений серебра постоянного состава в условиях титриметрии. Впервые рассчитаны ионные произведения бензолдитиокарбоксилатов серебра.

Разработаны новые методики определения железа, свинца, палладия, рутения и серебра в различных промышленных и природных объектах. Методики ускоренного определения серебра, палладия и рутения апробированы и внедрены в Прибалтийской государственной инспекции пробирного надзора (г. Рига).

Манзюк М. В. Йодометричне визначення благородних металів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата хімічних наук за спеціальністю 02.00.02 – аналітична хімія. ‒ Київський національний університет імені Тараса Шевченка МОН України, Київ, 2017.

В наш час йодометричний метод широко застосовується в практиці хімічного аналізу. Цим методом користуються при кількісному визначенні багатьох неорганічних і органічних відновників та окисників, а також ряду «інертних» речовин. Разом з тим, можливості йодометрії до цього часу не вичерпані. На нашу думку, представляє науковий та практичний інтерес використання йодометрії в аналізі благородних металів. Відомо, що благородні метали здатні реагувати з йодид-іонами не тільки по механізму окисно-відновної взаємодії, але і з утворенням малорозчинних осадів та комплексних сполук. Така їх особливість значно розширює сфери використання різних форм йоду в якості аналітичних реагентів та, на нашу думку, дозволить розробити нові альтернативні методики визначення благородних металів з поліпшеними метрологічними характеристиками.

До переваг йодометрії також слід віднести можливість відносно легкої автоматизації процесу визначення за рахунок використання електрохімічних методів фіксації кінцевої точки титрування. Завдяки тому, що реакції відновлення йоду та окиснення йодид-іонів термодинамічно і кінетично оборотні, застосування редокс-пари I2/2I в аналізі дозволяє використовувати не тільки потенціометрію або амперометрію, але також і метод біамперометричного титрування (титрування з двома індикаторними електродами).

Аналіз літературних даних показує, що питання використання різних форм йоду в якості аналітичних реагентів в електротитриметрії благородних металів з точки зору досягнутого рівня розвитку електрохімічних методів аналізу до тепер не отримали належного теоретичного і експериментального обґрунтування. Тому розробка нових методик йодометричного визначення благородних металів є своєчасною і актуальною задачею, що і визначило напрямок досліджень дисертаційної роботи.

Метою роботи є обґрунтування можливості використання KI та KI3 як аналітичних реагентів в аналізі благородних металів, встановлення закономірностей реакцій осадження, комплексоутворення і окиснення-відновлення та розробка на їх основі методик йодометричного визначення благородних металів.

Розширено відомості про властивості благородних металів при їх взаємодії з калій трийодидом. Вперше експериментально доказано, що диспропорціонування йоду, яке зазвичай спостерігається у лужних середовищах, проходить і в кислому середовищі внаслідок зсуву рівноваги реакції при утворенні малорозчинних осадів MeIm та Me(IO3)m для іонів Hg22+, Hg2+ і Ag+, та осаду MeIm для іонів PdCl42−, AuCl4 і PtCl62−.

Детально досліджено електрохімічними методами взаємодію Pt(IV) з KI у середовищі сірчаної кислоти і вперше показано, що при наявності у розчині церій(IV) сульфату, як індикатору, осадження платини(IV) у вигляді PtI4 відбувається швидко і згідно зі стехіометрією. Обгрунтовано доцільність використання двох титрантів KI та KI3 в анілізі бінарних сумішей Au(III)–Pt(IV) та Pd(II)–Pt(IV) з використанням індикатору Ce(SO4)2 та застосуванням для фіксації точки еквівалентності потенціометричного та біамперометричного титрування.

Методом ЯМР 195Pt спектроскопії досліджено стан гексахлороплатинату у присутності церій(IV) сульфату та встановлено, що хімічний зсув, який спостерігається при зміні концентрацій сірчаної кислоти та Ce(SO4)2, обумовлений безперервною реорганізацією структури розчину.

За результатами проведених досліджень виявлено переваги використання калій трийодиду для визначення благородних металів з фіксацією точки еквівалентності методами потенціометричного та біамперометричного титрування. Показано, як в залежності від реакційної здатності металів можливе визначення Pd(II) або Au(III) у присутності Pt(IV).

Завдяки використанню в якості індикатору Ce(SO4)2 покращено метрологічні характеристики методики визначення Pt(IV) калій йодидом. Запропоновані методики аналізу сумішей Pt(IV)‒Pd(II) Pt(IV)‒Au(III) з використанням двох титрантів  ‒ KI та KI3 дозволяють визначати метали без їх попереднього розділення. Розроблені методики характеризуються експресністю, доступністю і простотою виконання, апробовані при аналізі модельних розчинів та вторинної сировини.

СТУДЕНТСЬКИЙ НАУКОВИЙ ГУРТОК КАФЕДРИ

Пріоритетною справою університету є робота з обдарованими студентами, їх заохочення до наукової діяльності. З цією метою з 2016 року на кафедрі аналітичної хімії та хімічної технології ХД і КЗ було створено Студентський науковий гурток, основним завданням якого є підготовка висококваліфікованих інженерних кадрів і залучення студентів до активної творчої діяльності. Такий гурток буде сприяти розвитку науково-технічної творчості молоді, а також становленню студента як соціально активної особистості.

Першим керівником гуртка кафедри було обрано наймолодшого викладача кафедри – асистента Манзюк Марину Вадимівну. Для ідентифікації наукового гуртка в Студентському науковому товаристві ДВНЗ УДХТУ було обрано назву «Analytico-technological Group».

ПОЛОЖЕННЯ

про Студентський науковий гурток кафедри аналітичної хімії та хімічної технології ХД і КЗ

(Затверджено на засіданні кафедри: протокол №1 від 30.08.2016 р.).

Науково-дослідна робота студентів є одним з найважливіших засобів підвищення якості підготовки фахівців з вищою освітою. Також залучення до науково-дослідної роботи студентів дозволяє використовувати їх творчий та інтелектуальний потенціал для вирішення актуальних завдань сучасної науки. Однією з форм організації науково-дослідної роботи студентів є робота Студентського наукового гуртка.

Студентський науковий гурток – це організаційне утворення, що об’єднує студентів, які займаються науково-дослідною роботою на кафедрі, а також аспірантів кафедри.

Членами наукового гуртка кафедри можуть бути студенти та аспіранти університету усіх форм навчання, за умови проведення науково-дослідної діяльності на кафедрі АХтаХТХДіКЗ чи на інших кафедрах у співдружності з науково-педагогічними працівниками кафедри.

Магістранти та аспіранти кафедри є привілейованими членами студентського наукового гуртка кафедри з правом позачергового виступу на засіданні гуртка з науковим докладом, але без права припиняти членство у гуртку за власним бажанням.

Бакалаври приймаються до наукового гуртка кафедри тільки після доповіді на засіданні гуртка та простою більшістю голосів присутніх на засіданні членів гуртка та науково-педагогічних працівників кафедри. Голосування проводиться відкрито. Бакалаври мають право припиняти членство у гуртку за власним бажанням.

Списки членів наукового гуртка кафедри щорічно оприлюднюються на сайті кафедри із зазначенням Почесних членів гуртка, які були найбільш активними і вже вибули з університету чи аспірантури в зв’язку із закінченням навчання. Найактивніші члени гуртка обираються  на засіданні гуртка по підведенню підсумків діяльності за навчальний рік. За рішенням кафедри (за умови згоди усіх присутніх на засіданні науково-педагогічних працівників кафедри) таким членам гуртка може бути присвоєне звання «Почесного члена наукового гуртка кафедри».

Мета Студентського наукового гуртка – активізація творчого потенціалу молоді, а саме їх науково-дослідної діяльності, сприяння розвитку творчих здібностей, надання навичок і вмінь проведення наукових досліджень і презентації отриманих даних, стимулювання і підтримка інтересу до науки, забезпечення вільного обміну знаннями та досвідом з викладачами кафедри, сприяння росту професійної кваліфікації студентів.

Назва Студентського наукового гуртка кафедри аналітичної хімії та хімічної технології ХД і КЗ  «Analytico-technological Group». Назва гуртка підкреслює, що поєднання аналітичної хімії і хімічної технології є основною суттю наукових, науково-технічних і науково-технологічних досліджень, що проводяться на кафедрі колективом викладачів, науковців, аспірантів, магістрантів та бакалаврів.

Основні завдання Студентського наукового гуртка:

  • залучення студентів до наукової діяльності, розвиток їх пізнавальної активності і творчих здібностей;
  • надання знань про сучасну методологію наукових досліджень;
  • розвиток у студентів навичок роботи з науковою літературою, публічного виступу та самоосвіти, необхідних у подальшій професійної діяльності;
  • навчання студентів методикам і засобам самостійного вирішення наукових завдань;
  • оволодіння навичкам роботи в наукових колективах;
  • навчанням методам підготовки наукових презентацій та доповідей;
  • придбання студентами навичок використовувати теоретичні знання в практичній роботі;
  • залучення студентів до участі у науково-технічних конференціях,  конкурсах, виставках, програмах і проектах.

Основною формою роботи Студентського наукового гуртка є проведення наукових семінарів, на яких у відповідності з академічними традиціями представляються виступи і презентації а також проводяться тематичні лекції, колективні обговорення результатів наукових досліджень, тренінги, круглі столи, майстер-класи тощо.

Організацію роботи Студентського наукового гуртка здійснює наймолодший викладач чи науковий співробітник кафедри.

Обов’язки керівника Студентського наукового гуртка:

  • розробляє план роботи гуртка на навчальний рік та представляє його для обговорення на засіданні кафедри і затвердження завідувачем кафедри;
  • проводить реєстрацію членів гуртка, щорічно оприлюднює на сайті кафедри списки членів та у разі потреби готує посвідчення про членство у гуртку і активність у його роботі;
  • здійснює роботу з членами гуртка з урахуванням їх інтересів та індивідуальних здібностей;
  • організовує на кафедрі проведення наукових семінарів, виступів, презентацій, лекцій, тренінгів, майстер-класів тощо;
  • аналізує результативність роботи гуртка і пропонує на засіданні гуртка по підведенню підсумків діяльності найактивніших членів гуртка за даний навчальний рік;
  • готує річні звіти з роботи гуртка у навчальному році та представляє його для обговорення на засіданні кафедри та затвердження завідувачем кафедри.

Права і обов’язки членів Студентського наукового гуртка:

  • проводити діяльність відповідно до мети і завдань даного Положення;
  • бути присутнім і виступати з науковими доповідями на засіданнях наукового гуртка;
  • займатися науково-дослідною роботою на кафедрі під керівництвом наукового керівника;
  • приймати участь у наукових конференціях, виставках, олімпіадах, конкурсах;
  • вносити пропозиції щодо поліпшення діяльності гуртка;
  • публікувати результати дослідницької роботи в університетських та інших наукових виданнях;
  • підтримувати і пропагувати діяльність наукового гуртка кафедри, дбати про зростання його авторитету;
  • сумлінно виконувати доручення наукового гуртка кафедри і дотримуватись вимого даного Положення.

Студентський науковий гурток кафедри за необхідністю також проводить іншу діяльність, яка не суперечить чинному законодавству, Статуту університету та Положенню про Студентське наукове товариство ДВНЗ УДХТУ. Сприяння роботі Студентського наукового гуртка кафедри та координацію його роботи здійснює завідувач кафедри.

План роботи Студентського наукового гуртка

Тема доповідіДоповідач / посадаДата засідання
1Йодометричне визначення благородних металів

Манзюк М.В.

асистент

Вересень

2Теорія селективності полярних нерухомих фаз в адсорбційній хроматографії

Ніколенко М.В.

завідувач кафедри

Жовтень

3Одержання хімічно чистого діоксиду титану сульфатно-фторидним способом переробки титановмісної сировини

Балажак Ю.В.

магістр

Листопад

4Одержання фосфатних харчових добавок

Меджидова Е.К.

магістр

Грудень

5Розробка потенціометричних сенсорів для експрес-визначення бетаїну та його похідних

Дорошенко Р.Є.

магістр

Березень

6Селективне визначення неіоногенних поверхнево-активних речовин потенціометричним методом

Медяна Д.В.

магістр

Квітень

7Потенціометричні сенсори для кількісного визначення біс- четвертинних амонієвих сполук

Годлевська Ю.Г.

магістр

Травень

8Підведення підсумків діяльності гуртка

Манзюк М.В.

асистент

Червень

Список членів Студентського наукового гуртка кафедри

 

  • Миргородська Вікторія Дмитрівна 
  • Загребельна Олександра Юріївна
  • Куцевол Ангеліна Євгенівна
  • Бухал Ксенія Олександрівна
  • Шакєєва Єлизавета Русланівна
  • Яковенко Олена Валеріївна
  • Петровська Анастасія Сергіївна
  • Переверзев Олексій Володимирович
  • Волков Ілля Миколайович
  • Дубенко Анастасія Вікторовна, аспірант
  • Василенко Катерина Вячеславівна, аспірант
  • Должиков Сергій Сергійович, аспірант

ЗВІТ ПРО НАУКОВУ РОБОТУ КАФЕДРИ І СТУДЕНТСЬКОГО НАУКОВОГО ГУРТКА

За звітній період науково-педагогічними працівниками і студентами кафедри проведено ряд дослідженнь з розробки методів аналізу різних природних і штучних об’єктів, а саме продуктів харчування, харчових добавок та рослинної сировини. Також проведені дослідження з розробки нових косметичних засобів, виявлення фальсифікацій амінокислотного складу протеїнових сумішей спортивного харчування, фальсифікацій виноградних вин та визначення природних поліфенолів-антиоксидантів. Розроблені методики аналізу на відміну від зарубіжних аналогів характеризуються меншою вартістю і не потребують використання коштовного обладнання, а розроблені рецептури сонцезахисних кремів і декоративних пігментів оригінальні і досі не описані в науково-технічній літературі. Для пояснення актуальності таких досліджень слід взяти до уваги наступне:

1. В наш час спортивне харчування виготовляється на основі наукових досліджень в різних областях, таких як фізіологія і дієтологія, однак поряд з цим нерідко прогресує шахрайство. Фальсифікація спортивного харчування  є одним із найпростіших джерел прибутку, через високу ціну збуту на ринку, що зумовлює щоденний розвиток цього напрямку. Зазвичай для підробки використовують аміноспайкінг – заміна дорогих амінокислот, які є основною складовою спортивного харчування (протеїнових сумішей) на дешевші. Це може призвести до не отримання бажаного результату споживача і навіть може бути шкідливою для організму людини, тому пошук нових методів викриття фальсифікації та оптимізація вже існуючих методик є актуальним. Протеїнові суміші є одними з найпоширеніших об’єктів фальсифікації, тому вдосконалення існуючих та пошук нових методів викриття підробки залишається актуальним напрямком.

2. Під дією несприятливих факторів зовнішнього середовища в організмі людини відбуваються реакції окиснення вільних радикалів, які призводять до передчасного старіння та захворювань. Для запобігання цим процесам потрібно вживати їжу, багату антиоксидантами. Антиоксиданти – поліфункціональні сполуки різної природи – є необхідними компонентами усіх тканин та клітин живих організмів і підтримують у нормальних фізіологічних концентраціях вільно радикальні окислювальні процеси. Аналіз природних об’єктів на вміст таких антиоксидантів є на разі своєчасною і актуальною проблемою.

3. До числа косметичних заходів, що широко використовують в наш час, відносяться засоби захисту шкірного покриву від негативного впливу ультрафіолетових променів. Розробка ефективних сонцезахисних кремів насамперед актуальна для людей, які багато часу проводять на сонці і не тільки у високогірних місцевостях чи на півдні, але і для наших широт. З розвитком медичних наук стало зрозуміло, що УФ-випромінювання – це не тільки красивий загар нашого тіла, але і можливе джерело ряду проблем із нашим здоров’ям. Сьогодні на ринку представлено доволі багато сонцезахисних косметичних засобів. У всіх них використовуються не тільки неорганічні (оксиди цинку і титану), але і органічні УФ-поглиначі (наприклад: фенілбенімідазол, бензофенон та ін.). Очевидно, що під дією УФ-випромінювання органічні сполуки можуть руйнуватися і продукти їх деструкції можуть проявляти певну токсичність і канцерогенність. Тому цікаво мати такі сонцезахисні креми, в яких не використовувались би фенілбенімідазол чи, наприклад, бензофенон. На наш погляд, можливості неорганічних УФ-блокаторів досі не використовуються в належній мірі. Річ в тому, що оксиди цинку і титану – це не найкращі блокиратори УФ-випромінювання. Було запропоновано використовувати в якості УФ-блокаторів титанати цинку, які мають меншу ширини забороненої зони між валентною зоною та зоною провідності ніж прості оксиди титану і цинку. Тому була проведена робота з розробки нової, покращеної рецептури сонцезахисного крему в порівнянні з вже існуючими відомими марками.

4. Розробка нових декоративних пігментів дозволить збільшити відсоток вітчизняної косметичної продукції. В наш час Україна імпортує декоративні пігменти і вироби з ними, хоча власна сировинна база дозволяє мати свою декоративну косметику з гарантованими санітарно-гігієнічними показниками. Серед багатьох кольорових оксидів найбільш перспективними представляються складні оксиди на основі діоксину титану. Очевидно, що простим варіюванням складу таких сполук можливо отримувати різноманітні кольори. Вибір оксиду титану як базового компоненту оксидних пігментів обумовлений його хімічними і фізичним  властивостями – він нетоксичний, нерозчинний ні в кислих, ні в лужних середовищах, стійкий до сонячного випромінювання і має білий колір.

5. Проблема ідентифікації автентичності вин та винопродукції представляює інтерес в зв’язку із задачами організації експертизи та контролю якості харчових продуктів. Зазвичай вміст кислот у винах визначають за ГОСТ 14252.  Недоліком описаної методики є те, що розрахунок вмісту титрованих кислот проводять при досягненні рН = 7, що не відповідає значенню розрахункової точки еквівалентності, а саме рН = 8-9. Також недоліком відомого способу ідентифікації автентичності вин є використання спеціалізованого програмного забезпечення. Тому вдосконалення способу викриття фальсифікації вин та винопродукції є цікавою науковою і актуальною практичною задачою.

Презентації наукових докладів: